Командир пожежно-рятувального відділення з Вознесенського району Сергій Калашніков понад два десятиліття служить у ДСНС та захищає жителів Миколаївщини від вогню й небезпек. У 2021 році він добровільно вирушив до Донеччини у складі зведеного загону рятувальників, аби допомогти мирним мешканцям на лінії зіткнення.
Історію рятувальника розповіли в пресслужбі Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій в Миколаївській області.
Свою кар’єру в Службі порятунку Сергій розпочав у 2000 році. За цей час йому доводилося працювати у найскладніших ситуаціях — від масштабних пожеж до ліквідації наслідків стихійних лих. Проте, як зізнається сам чоловік, він не міг уявити, що одного дня опиниться там, де поряд лунають вибухи, а його завданням стане порятунок людей у зоні бойових дій.
«Коли у 2021 році створювали зведений загін для допомоги жителям східних областей, я не вагався й поїхав добровольцем. Нашу групу направили в Авдіївку, Новобахмутівку та Красногорівку. Ми відновлювали житлові будинки, які після обстрілів залишилися без дахів чи стін. Люди намагалися триматися за свої домівки, навіть коли небезпека була всюди», — згадує рятувальник.
За його словами, сьогодні більшість тих населених пунктів, де вони тоді працювали, майже повністю знищені російськими військами. «Мені дуже боляче це усвідомлювати, адже я бачив очі місцевих, які хотіли залишатися вдома й вірити, що життя налагодиться. Тепер їхні будинки стерті з лиця землі», — ділиться Сергій.
Він каже, що саме цей досвід допоміг йому впоратися з шоком 24 лютого 2022 року, коли повномасштабна війна прийшла вже на його рідну землю. Уміння діяти зібрано, швидко оцінювати ризики та підтримувати колег виявилися життєво необхідними.
«Під час ротації на Донеччині ми завжди були насторожі — доводилося стежити за небом і оточенням, адже ворог намагався перешкодити нам допомагати людям. Тоді нам пощастило уникнути жертв. Але після 2022 року все повторилося вже вдома — знову бронезахист, знову постійна небезпека», — розповідає Калашніков.
Сьогодні він продовжує службу на Миколаївщині, виконуючи завдання з порятунку та ліквідації наслідків атак. Водночас найбільше мріє про мир: «Хочу, щоб війна закінчилася, щоб хлопці та чоловіки повернулися до своїх родин, а країна жила спокійним життям».
