29 травня 2025 року в Івано-Франківську, на базі Університету Короля Данила, відбулася подія, що поєднала літературу та військовий досвід. Свою першу збірку поезій під назвою «Наживо» презентувала парамедикиня, волонтерка, учасниця бойових дій та колишня бранка Кремля Юлія Паєвська, відома під позивним Тайра. До книги увійшло 50 творів, у яких авторка говорить про фронт, катування, полон, але також і про любов, що залишається незнищенною навіть у найважчі часи. Про це повідомило Суспільне.
Презентацію відвідали студенти, викладачі, військові та митці. Серед присутніх була і Олена Синьків, яка з вдячністю згадувала 2019 рік, коли Тайра врятувала її чоловіка, бійця «Правого сектору» Володимира Синьківа. Завдяки наданій допомозі він залишився живим. Та згодом, уже під час повномасштабної війни, Володимир добровільно повернувся на фронт і у квітні 2022 року загинув на Харківщині, прикриваючи побратимів. Його дружина наголошує: історія Тайри і її власна тісно переплетені, а вірші про Маріуполь звучать для неї особливо болісно.
«Для мене ця книга — не просто поезія, а пам’ять, яку збережу для сина. Коли він виросте, я розповім, що авторка збірки врятувала життя його батька», — каже жінка.
Поезія з полону і про полон
Тексти, що увійшли до «Наживо», написані протягом 2022–2024 років у різних містах світу — від Харкова і Києва до Парижа, Рима, Лондона та Сіднея. Ілюстрації до видання створив художник Володимир Єрко.
На зустрічі Тайра зізналася, що частину віршів вона створювала навіть у російському полоні, записуючи рядки крейдяним камінцем на стінах камери. Однак ті тексти не увійшли до книги.
«Слово — зброя, здатна вбивати і захищати»
У розмові з журналістами Юлія Паєвська підкреслила, що саме слово є одним із головних інструментів війни. «Росіяни чудово усвідомлюють силу мови й активно маніпулюють свідомістю, використовуючи технології на кшталт НЛП. Тому ми маємо бути особливо уважними до наративів, які намагаються нам нав’язати», — зазначила вона.
Авторка розповіла, що в її поезії багато образів смерті й Бога, і ці теми перегукуються з творчістю Василя Стуса та Пауля Целана. Для самої Тайри Бог на війні — не командир, а радше побратим.
Чи можлива поезія після Маріуполя?
Філософ Теодор Адорно колись стверджував, що поезія після Аушвіца неможлива. На це Тайра відповідає: «Можлива. Вона народжується сама, навіть після полону чи трагедій. Це залежить від внутрішнього стану людини. Інакше вижити просто неможливо».
Вона підтвердила, що планує переклад «Наживо» іншими мовами, але поки не розкрила деталей.
Голоси поколінь
Окрема тема поезії Тайри — спадковість боротьби. «Ми є продовженням тих, кого знищили у Батурині, тих, хто воював у Холодному Яру. Українська історія має бути переказана світу чесно, а не так, як це робить Росія. Саме тому я вважаю слово найстрашнішою зброєю», — наголосила письменниця.
Чесність текстів без прикрас
Мова її творів різка, з військовою термінологією, у якій високе переплітається зі щоденним і жорстоким. За словами Тайри, це зумовлено її досвідом: «Я не намагаюся подобатися. Той шлях, що я пройшла, дав мені право говорити так, як я відчуваю».
Щодо «цивільних» авторів, які пишуть про фронт, але не брали участі у бойових діях, вона висловлюється обережно: «Якщо це талановито і щиро — хай пишуть. Але все одно це виглядає неприродно. Адже неможливо передати правду про те, чого сам ніколи не пережив».
Зафіксувати дух епохи
На завершення зустрічі Паєвська наголосила: поезія не повинна просити співчуття, вона мусить стати відображенням часу. «Ми всі смертні. Але нам важливо залишити після себе щось таке, щоб у майбутньому людство не захотіло повторювати війну. Тому я пишу — щоб зафіксувати правду і не дати їй зникнути», — сказала Тайра.
