Жлобство, класова ненависть і Порошенко

249
  • 30
  •  
  •  
  •  
  •  
  • 5
  •  
  •  
  •  
    35
    Поделились

Я маю велику проблему – мені категорично не вдається поговорити з прибічниками Зеленського.
Ми оперуємо якимись різними світоглядними системами.
Ну от буває – говориш з людиною що має два дипломи. Яка гарно розбирається в питаннях економіки. Яка…
Заводиш тему про Порошенка – і в людині мов перемикають тумблер. Шалена агресія, нездатність слухати опонента і повторення мов у лихоманці: «Вор! Вор! Вор!»
Що викликає в людях таку ненависть до Порошенка? Очевидно, ідеться не про логічні викладки – існує якесь суто ірраціональне відчуття, яке виступає в тій ненависті первинним, байки від Дубінського і Шарія – другорядне яке знайшло свій родючий ґрунт.
Що це?

Жлобство, класова ненависть і Порошенко
Відповідь дає історія.
З такою самою щирою ненавистю, УНРівська еміграція відгукувалася про гетьмана Павла Скоропадського.
«Панок, гнобитель, пахолок Росії»…
Україна у 1920 році зникла з мапи світу під керівництвом Симона Петлюри, але УНРівська еміграція навіть через 20 років повторювала мов мантру: «Україну згубив гетьман!».
І тоді ж прибічники гетьмана Скоропадського назвали причину цієї ненависті: «Головна претензія до Скоропадського та, що він був паном». Тобто – поміщиком. Крупним заможним землевласником.

Проблема Порошенка в очах щирих ненависників полягає в тому, в чому в очах західного виборця була б його перевага – він мільйонер.
Власник крупного ефективного бізнесу, відомого міжнародного бренду. Власник заводів, які працюють, дають прибуток, завойовують ринки, платять зарплатню працівникам і фінансують соціальні програми.
Така людина для багатьох українців – ворог за визначенням.
Чому? Тому, що працює колективна психологія: у 90-х роках, багато людей хотіли приватизувати країну, але не всім те вдалося. У людях говорить банальна заздрість до успішної людини, помножена на відчуття власної недолугості.
Говорить типова класова ненависть за Марксом.
Те, що колись мені на заводі висловлювали мої підлеглі, робочі: «Чому директор краще за мене живе? Мені платити мусять за одне те, що я прийшов на роботу».
За Порошенка (вдумайтеся – !) їм не тільки халяви не дали – їх примусили комуналку оплачувати майже як у Європі (як у Європі ми і зараз НЕ платимо)! Хіба не зрозуміло, що все це – лише «аби пограбувати народ»?

Клімкін – Я не хочу, щоб за нас вирішували нашу долю

Класову ненависть всі роки Незалежності натхненно підігрівали наші демократичні ЗМІ і моральні авторитети.
Навіть зараз, зверніть увагу: вони продовжують спекулювати на комунальних тарифах.
Ніхто не говорить про необхідність підняти середню продуктивність праці українців від 3 доларів на годину, до хоча б 10 доларів (про 60 доларів, як у Німеччині, я мовчу взагалі).
Бо то ж працювати треба, а працювати і жертвувати, такі люди не люблять.
Їм миліше – відняти і поділити. ЗМІ дають їм багатий грунт для мрій – корупціонери, крадії… Без судів, самі звинувачення.

Але ж серед 73% – чимало підприємців, людей успішних і самодостатніх – скажете ви.
Чому їхня ненависть до Порошенка така сама ірраціональна та невтримна?
Відповідь на це питання проста. В цих людях говорить жагуча й незламна жага прибутків, яка заплющує їм очі на реальну соціальну ситуацію в країні та на інтереси держави.
Простіше кажучи – в них говорить жлобство. Це жлобство ми бачимо регулярно.
Жлобство пролунало під час зустрічі Зеленського з підприємцями у вигляді: «Якщо обирати між траншами МВФ і податком на виведений капітал – хай буде податок на виведений капітал».
Жага прибутків вимкнула в цих людях усвідомлення того, що розрив з МВФ – це гарантований дефолт країни, а це нас приведе до голодних бунтів, в результаті яких ці самі підприємці опиняться на вилах або в еміграції.
Інфантильний люмпен бажає, аби гроші йому давали даром, підприємець-жлоб – аби гроші для нього зароблялися в тих умовах, яких бажає особисто він – аби йому такі умови створили.
Реалізувати і те і те – потрібен чаклун.

Але ж так мислять підприємці у всьому світі? Так.
Але на Заході до цього існують ще й сильні держави, які примушують всіх своїх громадян діяти за правилами.
Спробуйте покачати права у Німеччині чи Франції – багато цікавого дізнаєтеся. 
Наш підприємець-жлоб, через те сильну державу ненавидить – він полюбляє міняти правила в процесі гри.
Мені боляче це писати. Я все життя вважав клас підприємців найбільш прогресивним в країні. Вважаю так і зараз.
Проте практика показує, кожна монета має дві сторони. Частково – бажання підприємців мусить обмежувати держава. До речі, саме це гіпертрофоване жлобство грузинського бізнесу безжально придушив у Грузії Міхеіл Саакашвілі – але наші жлоби про те не думають. У їхніх очах – прибутки.

Апіздалий бріфінг

Що з усім цим робити?
Відповідь одна – перехворіти. Це дитячі хвороби країни, які так чи не так, а мусили проявитися.
До Революції Гідності, в Україні конкурували два дискурси – проросійський і проукраїнський.
Коли проросійський дискурс опинився в меншості, на порядку денному постало нове протистояння – між консерваторами-державниками і такими собі бізнес-соціалістами.
Бізнес-соціалістів наразі об’єднує ірраціональна ненависть – класова і жлобська водночас.
Але це – тимчасово.

Дмитро “Калинчук” Вовнянко


Загрузка…

ПОДЕЛИТЬСЯ

:
62 queries in 0,844 seconds.