Як урятувався Остап Вишня: розстріл редакції «Перця»

1001
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  • 9
  •  
  •  
  •  
    9
    Поделились

У тоталітарному суспільстві сміятися часто бувало ризиковано: газетні фейлетони і навіть просто переказані анекдоти легко могли страктувати як антирадянська діяльність.

Як урятувався Остап Вишня: розстріл редакції «Перця»

Гумористів у тридцяті ув’язнили мало не всіх, тож знаменитий журнал “Перець” закрився через брак співробітників. Тим більше, що чимало письменників та журналістів, які в ньому друкувалися, серед них і Остап Вишня, боролися за розбудову Української Народної Республіки.

Перш ніж стати фантастично популярним гумористом Остапом Вишнею, Павло Губенко зробив успішну “революційну” кар’єру.

У полон до більшовиків він потрапив у статусі начальника медично-санітарного управління міністерства залізниць УНР, яке опікувалося усіма залізничними шпиталями, де лікувалися уенерівські солдати й офіцери.

Виконання вироку відклали “до закінчення громадянської війни”, і знаний уже тоді гуморист більш ніж рік відсидів у тюремному підвалі.

Урятував його, як і багатьох інших полонених, Василь Еллан-Блакитний: харківські боротьбисти (члени однієї з українських партій початку 20-х. – Ред.) мали тоді реальну владу, енергійно розбудовували культурну інфраструктуру, ретельно підбирали кадри.

У кабінеті Блакитного в редакції “Вістей ВУЦВК” (до речі, на цьогорічному Книжковому Арсеналі відтворили інтер’єр знаменитої кімнати, де народжувалося чимало амбітних проектів і задумів) і відбулося, сказати б, подвоєння особистості: Павло Губенко став фейлетоністом Остапом Вишнею.

У 2012 році "Перець" святкував 90-річчя
У 2012 році “Перець” святкував 90-річчя

Картриджи для Gillette самых популярных бритв

Довженко, тоді ще вістянський карикатурист, зробив двофігурну композицію, зобразивши Вишню в уяві читачів та реальному житті. Тож на відміну од вусатого череваня у вишиванці з головою-вишнею, його alter ego з класичною краваткою під білим комірцем виглядає швидше задумливим чи навіть сумовитим.

Здавалося б, це момент осягненого успіху. Популярність письменника-гумориста просто феноменальна. Він король тиражів, ним захоплюються мільйони читачів, одна за одною виходять книжки. Більше того, йому вдалося (що вже зовсім унікально!) вигадати новий жанр – оті знамениті “вишневі усмішки”.

Утім, зрідка молодий літератор брався писати не фейлетони, а захоплені театральні рецензії. Так сталося, коли на сцені “Березолю” він побачив у ролі полум’яної Жанни д’Арк яскраву чорняву красуню Варвару Маслюченко. Це було кохання з першого погляду і на все життя.

Але тоталітарні режими й ідеології завжди бояться сміху. Розстріл редакції паризького сатиричного журналу “Charlie Hebdo” вразив цілий світ. Схожа трагедія сталася в середині тридцятих років минулого століття, коли знищили майже всіх співробітників харківського журналу “Перець”.

1934-го журнал припинив існування фактично через те, що не було кому писати. Професія фейлетоніста опинилася в переліку найнебезпечніших.

Павло Губенко із сином, 1928 рік
Павло Губенко із сином, 1928 рік

Українське кіно, художнє та документалістика

Остапа Вишню арештували одним із перших, 26 грудня 1933.

Кость Котко, Юхим Ґедзь, Юрій Вухналь – усі ці провідні автори гумористичного видання загинули 1937 року.

Вишня ж відбув у таборах, як згодом гірко жартував, свою десятирічку.

1943-го, коли почалося визволення України, письменники, користуючися прихильністю Микити Хрущова, зважилися звернутися з проханням про реабілітацію групи митців.

Тодішній заступник голови Ради народних комісарів Микола Бажан подав його Хрущову, а той у якийсь особливо сприятливий момент представив Сталінові.

Згоду пощастило отримати. Проте в таборах відшукали живим лише одного з фігурантів. Зеку Павлові Губенку “пощастило”: коли його забирали на розстріл, мав високу температуру, не тримався на ногах, і його, аби не клопотатися, залишили десь по дорозі.

А тих, хто прибув до місця призначення, одразу ж розстріляли. Тож коли 1943-го наказали збиратися з речами, прощався з товаришами по нещастю, як на смерть.

Але далі чомусь з’явився кравець і зняв із дистрофічно худого клієнта мірку для костюма. У червонозоряній столиці Павла Михайловича під вигаданим прізвищем поклали в лікарню. Підстрахувалися, очевидно. Якби медицина виявилася безсилою, можна було би сказати, що в’язень давно загинув на суворій півночі.

У Москві Остапом Вишнею заопікувався Максим Рильський. Коли 1931 року він сам дивом вирвався з Лук’янівської в’язниці (часи були ще порівняно вегетеріанські), якраз Вишня забрав поета до себе і допоміг подолати біду.

Тепер же очільник письменницької спілки віддав другові власний костюм і з допомогою складних бюрократичних маніпуляцій швидко добув людині без паспорта рятівні продуктові картки.

Невдовзі Вишня вже друкує свою знамениту “Зенітку”, інші усмішки, в яких найперш викриває “українських буржуазних націоналістів”, незнищенних “самостійників”. Тоді жартували, що Вишня найбільше зробив для інформування радянських громадян про те, як Українська повстанська армія продовжує боротьбу.

Перші з цих гуморесок писалися в російському Раненбурзі, де перебувала в евакуації дружина. Варвара Маслюченко-Губенко вірно чекала чоловіка. Вона приїздила до нього в табір, потім безуспішно домагалася дозволу оселитися поблизу.Тепер же взялася повертати фізично виснаженого, виголоднілого арештанта до життя.

Київ, квартира в розкішному, як на той час, Роліті на Леніна, 68 (житлового будинку для письменників), побачення із загубленим сином.

Остап Вишня з Максимом Рильським, 1951 рік
Остап Вишня з Максимом Рильським, 1951 рік

Интернет-магазин оригинальных товаров

Пишуться “Мисливські усмішки”, в яких ескапістський зміст давав змогу почасти уникнути пропагандистських надзавдань. Полювання теж ставало символом свободи, принаймні заблуканий у лісах мисливець на якийсь час переставав почуватися піднаглядною жертвою.

Тим більше, що громадянина Губенка звільнили за кілька днів до закінчення присудженого строку, справу не переглядали і в будь-який момент могли повернути назад на нари.

Мисливська пристрасть зміцнювала дружбу з Максимом Рильським. Скільки було переговорено в їхніх мандрах, коли шукали не так зайців, як порозуміння і втіхи від не призначеної для чужих вух розмови, подалі від підслухувальної апаратури, якою нашпиговано було письменницькі мешкання…

“По полях ми з Вишнею бродили // Восени, шукаючи зайців”, – згадував у ностальгійному вірші Рильський.

Численні розповіді про те, як від захоплених неймовірною оповідкою мисливців утікає, насміхаючись, селезень або й хитрий лис, можуть зворушити й сьогодні. А біографія гумориста, якому надто часто було не до сміху, допомагає багато що зрозуміти у темних і недобрих часах, коли йому випало жити.

Мифы «Третьего Рима». Миф 15: «Московская Русь»

 

Як Русь Україною стала. Або вкрадена історія…

 

Як КГБ «створили» бандерівську дитячу сотню – Дмитро Павличко автор пісні «Два кольори»

 

 

ПОДЕЛИТЬСЯ

:
62 queries in 0,866 seconds.