Українські добровольці та волонтери 100 років тому

985
  • 22
  •  
  •  
  •  
  •  
  • 11
  • 2
  •  
  •  
    35
    Поделились

Українські добровольці та волонтери 100 років тому. Бойові дії, які розпочалися в 2014 році породили феномен військових добровольців та волонтерів. Втім, рівно 100 років перед тим українці вже проявили себе в подібній ситуації

Бойові дії, які розпочалися в 2014 році породили феномен військових добровольців та волонтерів. Втім, рівно 100 років перед тим українці вже проявили себе в подібній ситуації

Майже 40 країн світу взяли участь в І Світовій війні і хоча України в цьому списку не було, зате були українці, які мали амбіції використати війну в своїх державницьких цілях. Насамперед мова про галичан, які користуючись ліберальнішим життям в Австро-Угорщині, добре десятиліття готувалися до воєнної завірюхи. Так, ще в 1891 році виникло Товариство «Сокіл», а в 1900 році – «Січ». Коли 28 червня 1914 року в Сараєво було вбито австрійського престолонаслідника Франца-Фердинанда, що стало прямим приводом до І Світової війни, то в той же день у Львові відбувся «Шевченківський Здвиг». На ньому понад 12 тисяч представників сокільсько-січових товариств презентували близько 2 тисяч осередків та 120 тисяч членів.

Окрім згаданих товариств діяли й менші структури – від «Пласту» до «Січових стрільців», але й поза ними українське громадянство було достатньо мобілізоване. Як зауважив польський публіцист Вільгельм Фельдман: «У ХХ ст. багато народів постало з попелу, але відродження небагатьох відбулося так швидко й енергійно, як відродження українців Австрії».

История которую прятали совдепы. Поход Сагайдачного на Москву

Війна стала приводом для українців домагатися створення свого добровольчого батальйону. Австрійська влада не заперечувала – воюючи з Росією, Австро-Угорщина розраховувала захопити польські та українські землі, що перебували в складі імперії Романових, тому потребували агітаторів від цих національних груп.

Всі українські політичні партії об’єдналися в «Головну Українську Раду» (ГУР, згодом ЗУР), а для вирішення питання легіону – створено «Українську Боєву Управу» (УБУ). За короткий час представники бездержавної нації організували свій політичний та військовий провід, а вже в серпні 1914 року було розбудовано велику мережу громадських та повітових комітетів, які займалися організацією легіонерів. За цей час до «Українських Січових Стрільців» (УСС) зголосилося 28 тисяч добровольців.

«Шевченківський Здвиг» у Львові, 28.06.1914р.
«Шевченківський Здвиг» у Львові, 28.06.1914р.

На початках формування легіону вплив політиків часто більше шкодив аніж допомагав. Ситуація змінилася пізніше – коли добровольці опинилися «в полі» (на фронті – С.Л.) і стали центром уваги всього українства. Але в серпні 1914 року було інакше. Спочатку, поза плечима начальника УСС Теодора Рожанковського «політики» погодилися з пропозицією австрійців взяти на озброєння «верндлі» – однозарядні гвинтівки, які було знято з озброєння ще в 1886 році. За свідченнями дослідників – ці гвинтівки були найгіршими зразками озброєння в І Світовій війні. Комічності ситуації додавала відсутність ременів й стрільці змушені були носили їх на мотузках.

З таким крісом на лови, а не на москаля! – жартували добровольці.

Вже пізніше, у вересні 1914 року, опинившись на Закарпатті вони нищили «верндлі» і за власні кошти перекуповували в австрійських вояків сучасні «манліхери».

Наш волонтер потребує допомоги!

В іншому випадку – австрійський консул Урбас, поза керівником стрільців, пропонував авторитетним політикам та вузькій групі військових погодитися на вимарш УСС в Кам’янець-Подільський. На заувагу, що окрім «верндлів» стрільці нічого не мають – консул парирував, що легіон УСС буде займатися пропагандою серед українського населення, тому йтиме позаду передових груп військових і може взагалі обійтися без зброї.

Поранені на Закарпатті усусуси. Більшість вдягнені в елементи з різних зразків одностроїв
Поранені на Закарпатті усусуси. Більшість вдягнені в елементи з різних зразків одностроїв

Але вже за кілька тижнів війна поставить все на своє місце – швидкий російський наступ спровокує масову евакуацію, в тому числі й різних груп добровольців, які офіційно ще не стали легіонерами.

«Чи то військо, чи то банда…»

Новина про формування українського легіону вразила українське населення. Слід згадати, що до добровольців могли йти лише особи, які не підлягали загальній мобілізації – не відповідали віком, здоров’ям чи були звільнені через виконання професійних обов’язків, як наприклад вчителі. І ось, після того як було проведено масову мобілізацію – до «вербункових пунктів» вистроїлися черги добровольців.

«І варто було бачити тії українські мами, тії наші хлопські жінки, котрі перед кількома днями пращали своїх старших синів, виправляючи їх «на службу цісареви», а кілька днів пізніше в якімсь небувалім підйомі духа, в якімсь нечувано торжественнім настрою – віддавали свого молодшого сина, нераз остатного, «на службу свому народови», на бій за «волю України!», – писав член ГУР та УБУ Володимир Темницький. Він же зафіксував свідчення старшого чоловіка, який прийшов з двома синами – 17 і 18 років: «Пане, комісарю! Я маю п’ять синів, три вже у війську, а я, старий, і отсі два парубчаки голосимося до українських стрільців. Дома най самі баби собі радять. Прийміть нас всіх трьох разом. Нехай і ми поможемо нашому народови добувати волю».

Головнокомандувач ЗСУ анонсував нову закупівлю озброєння у США

Оскільки Львів захопили царські війська, то місцем офіційного оформлення УСС став Стрий, де зібралося 10 000 добровольців. Проте, 3 вересня 1914 року австрійська влада дозволила лише 2 500 вояків прийняти присягу й утворити легіон УСС.

«Не йшли ми в Стрільці, а рвалися до них усі. І то хлопці й дівчата. Не кілька тисяч, а багато тисяч готові були стати в ряди. Австрія пересіяла нас через густе сито і обмежила наше число. Ті, що залишилися в стрілецтві, – з радости просто дуріли», – згадував композитор Михайло Гайворонський. Він належав до тих щасливців, які потрапили до легіону, адже австрійська влада відбирала до УСС насамперед інтелігенцію, яка мала стати своєрідними пропагандистами серед українського населення Російської імперії. Темницький стверджував, що в першому складі усусусів інтелігенція складала 75%.

Стрільці отримали «любистки»
Стрільці отримали «любистки»

Зовсім інший настрій опанував тих, кому відмовили в службі й відправили додому. «А таку масу здорових хлопців тільки буйних Гуцулів домів повідсилали! І що вони скажуть тепер, ті Гуцули, що з таким запалом горнулись до нас, що тільки набідувались, наголодувались в дорозі? Що скажуть вони всі, як прийдеться їм з нічим вертати, з одною свідомістю хиба, що їх не треба «Україні», бо там для панів тільки місце, з свідомістю, що їх пани тяжко скривдили в дорозі, що їх ошукали, одурили, що тільки горячого часу їм вкрали на безцільні вправи та пусті, шумні промови? Що скажуть вони? А що їх рідня, знакомі? А що другі свідки!? Яка деморалізация!» – писав у щоденнику 16-літній стрілець Володимир Стефанишин.

Були підстави для деморалізації і в тих, хто таки поповнив ряди усусусів. Зі Стрия військо терміново евакуювали на Закарпаття. Везли у відкритих вагонах, якими возили вугілля. Багато хто мав з собою лише те, що вимагалося від легіонерів: «нитки, голку, гребінь, рушник, ложку, вилки, ножик, лойову свічку й васеліну, дві парі шмаття, онучки й дзеркальце». Всім іншим – одностроєм, взуттям, зброєю та харчами мали забезпечити.

Вже тут, на Закарпатті, в Страбичеві (угорський Мезевтеребеш) з’явилася одна з перших стрілецьких пісень, яка була дуже популярна в початковий період:

Марширують добровольці

Через Мезевтеребеш,

Чи то військо, чи то банда,

Бігме не розбереш.

Стільці дослівно не мали нічого. Доходило до того, щоб їх прохарчувати, то стрілецькі сотні прикріплювали до інших військових частин. Щоправда це все компенсувалося великою відвагою та запалом українських добровольців. Про це свідчить випадок який трапився в 1915 році з австрійським генералом українського походження Йосипом Вітошинським-Доброволею. Генерал був старшого віку (стрільці його кликали між собою «Дзядзьо» – з пол.«Дідусь»), втім був дуже доступним для вояків і зовні виглядав як звичайний солдат. Якось прогулюючись карпатським містечком Грабовець до нього підійшов вояк, який попросив вогню до люльки. Зацікавлений генерал запитав, що той думає про війну, а у відповідь несподівано дізнався, що у війні винуваті пани, генерали та українці.

  • Українці?! – здивувався генерал, – А то ж чому?
  • Бо через тих Українців так довго война… Кожний нарід має своїх Українців. Москаль своїх, наш своїх, Німець своїх, Француз своїх, от через них ціла біда. Вони добровільно пішли на войну, а то молоде жінки немає, дітей не зіставило… Легко такому воювати.

І дійсно – перший воєнний рік, незважаючи на людські втрати та нечисельність УСС, для українців створив міф про власне відважне військо. «За чотирнадцять місяців положили безсмертні заслуги, довершили геройських діл, здобули собі й українському народови широку славу», – сказано в листі Загальної Української Ради до УСС в кінці жовтня 1915 року. А вже за кілька днів в німецькому повідомленні з фронту до команди Південної Армії була така згадка: «З нами йшли в наступ українські добровольці. Це, мабуть, найкращий відділ із усієї Австро-Угорської армії».

«Любистки» від волонтерів

Успіх стрілецтва важко уявити без жертовної допомоги цілого українського суспільства. Від самих початків різні верстви українців починають складати пожертви для УСС.

«Матеріяльні жертви почали напливати скорше, ніж У.Б.У. уважала за вказане видати відповідні зазиви і поучення. – згадував початки стрілецтва Володимир Темницький. – На прокормленнє добровольців звозили наші селяне фірами з сіл даром всяку поживу. Цілі склади ріжного полотна назбиралися дорогою жертв. Жінки і дівчата з міської інтелігенції варили звербованим добровольцям на вільнім полю у великих казанах обіди, нераз серед дощу і хляпавки, обкурені димом, що годі було розпізнати їх. І у кожного був дивний запал, нечувана енергія, святе почуттє, що робить для себе, для свого народа!»

Малюнок Олени Кульчицької «Гуцули добровольці»
Малюнок Олени Кульчицької «Гуцули добровольці»

В архіві УСС, в матеріалах про діяльність УБУ не лише згадувалося про «золоті годинники, ланцюжки, бранзолети, кульчики і інші жіночі та мужеські дорогоцінності», які жертвували українці. Згадувалися й конкретні історії, коли та чи інша пані приносила останнє родинне золото в «дар для стрільців».

Перший рік війни не охолов запалу – волонтерство вже набувало фахових напрямів. Так, після відвоювання Львова українське жіноцтво творить «Українську Самаританську Поміч» (УСП). «Скільки їх зголосилося! Були між ними монахині, вчительки, студентки, кравчині, домашні помічниці», – згадувала про зголошення на медичні курси секретар УСП Ірина Домбчевська. І якщо інтелігенція жертвувала на свою медичну службу гроші та матеріали, то сільські жінки надсилали подушки, вишивані рушники та лляні полотна.

Как Ефремов на День независимости разгонял демонстрации шахтеров

Півтора роки знадобилося стрільцям та австрійському командуванню щоб офіційно оформити українських добровольців як окрему боєву одиницю – полк УСС. На той час стрільці мали вже достатнє озброєння та забезпечення, власні культурні інституції та досить організовані комісаріати, які займалися постійним добиранням добровольців.

Коли матеріальне забезпечення відійшло на другий план, то громада й надалі підтримувала стільців, тепер морально. «Добре пам’ятаю, яку то радість робили нам у минулій війні «любистки», тобто ті пакунки, що їх громадянство висилало Українським Січовим Стрільцям, – згадував Михайло Гайворонський, – Кожна, навіть найменша пам’ятка була для нас висловом любови і прив’язання. І найменший даруночок від незнаної особи витискав сльозу радости і вдоволення, що нас не забувають наші рідні. Ми почували себе через таку пам’ять щасливішими, певнішими, сміливішими і веселішими. Просто тому, що чули за собою одну велику сім’ю».


Загрузка…

ПОДЕЛИТЬСЯ

:
Загрузка...
63 queries in 0,931 seconds.