Українські держави в докиївський період: Артанія, Куявия, Славія

5410

Українська UK English EN Deutsch DE Français FR Беларуская мова BE Nederlands NL Русский RU
+++ в karmus для репосту

Імперська історіографія нас постійно переконувала в тому, що першим і єдиним державою на території України була Київська Русь. Саме від неї і почалася державна історія східних слов'ян. До того ж (повчала нас «поважна» московська історична братія), Русь була українською державою, а лише «спільною колискою» ... - ну, і так далі по давно обридлу тексту, і в тому ж шовіністично-маразматичності дусі ...

Українські держави в докиївський період: Артанія, Куявия, Славія

Але, стверджуючи подібне, московська історична наука суперечить сама собі. Всі ми знаємо про скіфської державі, відому в українській історії, як Велика Скіфія. Її існування в І тисячолітті до Р. Х. не відкидають навіть московські лжеісторікі. Вони ж кажуть про те, що в 4 столітті нашої ери в Східній Європі було й інше державне утворення - готський (?) Союз племен Германаріха (Яромира). Ці ж історики не проти те, що в 5 столітті існувала ще й гуннская держава Аттіли. Отже, як можна після цього стверджувати, що ніякого іншого держави, крім Київської Русі, в Східній Європі не було ?!

Не менш абсурдним є й таке твердження про те, що після Аттіли період від 5 і аж до 9 століття був часом безгосударственной життя у східних слов'ян. Розпалася імперія Великого Гуна і все ... - ніяких проявів цивілізованості. І так до тих пір, поки з півночі не прийшли варяги-рюриковичі і не створили нам, нарешті, держава - Київську Русь. Але щоб стверджувати подібне потрібно мати повну відсутність здорового глузду! По-перше, держава ніколи не виникає на порожньому місці. Щоб його створити будь-якого народу спочатку потрібно було досягти певного рівня в своєму економіко-суспільному розвитку. І тільки після цього можна було почати будівництво інститутів державної влади. Тобто, до державного життя потрібно було дорости - як економічно, так і ментально. Загальна територія, яку її мешканці вважають своєю Батьківщиною, єдина мова, традиції, вірування, спільне господарювання - ось той базис, на якому вибудовуються держави. Саме тому створення Великої Скіфії було свідченням зрілості стародавнього українського суспільства, його здатності до державного життя - це з одного боку. А з іншого - важливим етапом в його зростанні, своєрідним підсумком усього попереднього розвитку.

По-друге, в історії ще жодного разу не було ситуації, коли б держава, перед тим проіснувало кілька тисяч років, раптом, без будь-якої причини, безслідно зникло. Так не буває, оскільки суспільний розвиток йде за певними законами і правилами. Державу можна розгромити або завоювати. Якийсь природний катаклізм теж може завдати йому істотної шкоди, або навіть зруйнувати. Але воно все одно не зникне. При першій же можливості держава відродиться. Оскільки носіями національних традицій і досвіду є конкретний етнос - тобто, жителі країни. І лише зі зникненням цих людей вмирають державні традиції і, як наслідок, - держава. Але ніяких глобальних природних катаклізмів або кривавих воєн, які б привели до тотального винищення жителів Скіфії, Сарматії, або ж ГУНІІ (Імперії Богдана Гатило) в період з 5 по 9 століття не було. Поголовного переселення, яке б спричинило запустіння українських територій, також не відбулося. Звідси напрошується дуже простий висновок - якщо носії державної традиції і досвіду не зникли, а продовжували жити і творити на своїй рідній землі, то і держава не могла зникнути. Це ж елементарно!

Отже, узагальнимо вищесказане: після розпаду імперії Богдана Гатила на території України, без сумніву, виникли нові ранньофеодальні держави. До того ж, не одна або дві, а десятки. Нехай не ображаються кияни, але Київ міг бути єдиним центром української цивілізації в період раннього середньовіччя - надто вже велика територія була втягнута в державне життя в попередні тисячоліття. І, як ми вже з'ясували, зникнути цей унікальний досвід явно не міг - в після-Гатілова епоху він мав би вилитися в якісь нові державні утворення. Нам залишилося лише знайти докази існування цих держав.

І вони, звичайно ж, є. На користь цього переконливо свідчить археологія. В останні роки дослідниками в різних регіонах України (Подністров'я, Рівненська область, Львівщина, Волинь, Побужжя, Київщина і т. Д.) Було відкрито багато нових археологічних об'єктів і знайдено безліч речей матеріальної культури, які підтверджують думку про існування на українських землях в докиївський період (6-9 століття) розвинутої цивілізації. Те, що знайшли археологи, а це - невідомі досі укріплені городища, підземні міста, оборонні вали - все це могло бути створене лише при наявності потужної держави.

Збереглися і письмові свідчення, які підтверджують цю гіпотезу. Про це пише невідомий автор "Велесової книги" (український літературний пам'ятник 9 століття). У цій книзі описані події української історії, починаючи з першого тисячоліття до нашої ери і закінчуючи дев'ятим століттям нашої. Читаємо: "Тако бла держава і руська од русів". (І була держава та Руській від русів).

Іноземці також говорили про існування давньоукраїнських держав. Зокрема, арабські автори Аль-Масуді, Ібн-Руста, Аль-Бекрі, Ібн-Хордадбех, Аль-Балх, Аль-Істахрі, Ібн-Хаукаль, Ібн-Фадлан, Аль-Джайхані і деякі інші в своїх творах описували життя і побут давніх русів (українців).

Ось що про українців писав Аль-Масуді: "Вони (руси) складають різні племена, між якими бувають війни, і вони мають царів". Наявність царської влади, як відомо, є одним з ознак державності. Далі Аль-Масуді перераховує племена, які, на його думку, населяли простори Русі (України), і називає царів, які цими державами керували. "З цих племен одне мало в давнину влада над ними, їх царя звали Маджак, а саме плем'я називалося Валінана (волиняни).

Далі йде плем'я Астабрана (ободріти - союз полабських племен), цар яких називається Саклан. Ще плем'я називається Дулаба (дуліби), а цар зветься Ванджелава. Далі плем'я Бамджін (бужани), а цар зветься азану ... Ще плем'я, яке звуть Манабан (?), А цар зветься Занбір. Далі плем'я, яке звуть Сарбін (серби) ... Потім йде плем'я, назване Марава (мораван - моравські дуліби). Далі плем'я, яке називають Харватін (хорвати), наступне плем'я звуть Сасіна (?) І плем'я під назвою Хашанін (?). Потім йде плем'я, зване Баранджабін (очевидно автор має на увазі дреговичів) ".

Отже, слова Аль-Масуді лише підтверджують нашу думку про існування держав на українських землях в епоху 6-9 століть. Щодо того, що назви племен звучать дещо по-арабськи, то в цьому немає нічого дивного, оскільки автор, будучи не в змозі відвідати всі землі, часто описував їх зі слів інших купців. А це іноді призводило до перекручень власних імен та назв. До того ж, Аль-Масуді подавав їх в арабській інтерпретації. (Ми, українці, також не завжди коректно відтворюємо назви країн. Згадаймо, що ми говоримо "Німеччина", в той час, як німці свою країну називають "Дойчланд"). Тому іноді буває важко визначити, які українські племена мав на увазі арабський дослідник.

Імена царів автором теж, очевидно, подані в арабському прочитанні. А можливо це і не власні імена, а лише титули, оскільки дослідник пізніше пише: "Названі мною імена деяких царів цих племен є відомими і загальноприйнятими для їх царів".

Далі Аль-Масуді описує життя русів (українців). З його слів ми знаємо, що руси були хорошими господарниками, торговцями, мореплавцями і воїнами. "Першим з руських царів є Діра (очевидно, київський князь Дір), він має досить великі міста ... Мусульманські купці приїжджають в столицю його держави з різного виду товарами. Недалеко від цього царя з руських правителів живе цар Аванджа, що має міста і великі території, багато війська і військових припасів. Він воює з Румом, Іфранджем, Нукабардом і з іншими народами ... У верхів'ях хозарської річки є гирло, з'єднується з припливом моря Найтас (Чорне море), яке звуть Руським морем. Ніхто, крім русів, не плаває по ньому і вони живуть на одному з його берегів ... Між ними є купці, які мають торгові стосунки з областю Булгар ... Вони подорожують з товарами також в країну Андалузію, Румію, Костянтин і Хазар ... Руси мають в своїх землях срібні рудники. »

Розповідає Аль-Масуді та про стародавні вірування українців. "Деякі з них сповідують християнську віру по якобітскіе трактуванням, деякі ж не мають писання - вони є язичниками ... У руських краях були будівлі, які вони вважали святими ... У них є багато міст, також церкви, де підвішені дзвони, в які б'ють молотком" .

Цікаві відомості про Україну залишили і інші арабські автори. Вони, так само, як і Аль-Масуді, говорять про значний рівень розвитку економіки краю і торгівлі, вказують на велику кількість міст і високий рівень військової могутності русичів. "Я бачив русів, коли вони прибули за своїми торгових справах і розташувалися біля річки Атиля. Я не бачив людей з більш досконалими тілами, ніж вони. Вони подібні до пальм, русяве, красиві особою, світлі тілом. Кожен з них має сокиру, меч і ніж. Причому, з усім цим вони ніколи не розлучаються ". (Ібн-Фадлан).

Але не ці повідомлення викликали інтерес у науковому світі. Значно більший резонанс викликали спогади Аль-Балх, Аль-Істахрі, Ібн Хаукаля та інших вчених. Чому? Тому, що в своїх книгах вони залишили згадки про загадкових державні утвореннях на описуваних ними землях. Так Аль-Істахрі писав: "Руси складаються з трьох племен, з яких одне ближче до булгар та їхніх цар живе в місті, який називається Куява ... Друге плем'я, що живе далі за першим, називається Славією, і цар їх в місті Салала. Ще інше плем'я називається Артанія, а цар його живе в Арті ". Отже, кілька східних авторів повідомляли про існування на українських землях трьох державних утворень, які вони назвали Артанія, Славія та Куявия. І їх чітку вказівку на те, що це були саме держави (а не якісь там племінні об'єднання), на чолі яких стояли царі, і привела істориків в стан збудження. Адже це хоч якось доводив факт існування у східних слов'ян держав ще в докиївський період.

От тільки біда - араби чомусь не додумалися чітко вказати, де саме перебували ці країни. А відсутність точних даних про їх місцезнаходження і невизначеність часових меж, в яких вони існували, створило широке поле для історичних маніпуляцій.

Московські псевдо-історики вирішили, що Славія знаходилася на Півночі Русі - в землях ільменських словен. І центром цієї держави нібито був місто Стара Ладога, а пізніше, Новгород. Артанию Московія також забрала собі і розмістила її в Ростово-Суздальській землі. А Куявию московити милостиво віддали Україні: і звучить подібно слову Київ, та й треба ж хоча б щось залишити "молодшим братам".

Однак, у всій цій історії з Куявия, Славією та Артанія знову відсутній будь-який здоровий глузд. По-перше, ми не розуміємо звідки така зацікавленість цими державними утвореннями. Чому їм приділяється стільки уваги? Адже Аль-Масуді розповідає про те, що на українських землях існувало понад десятка держав, очолюваних царями. І він абсолютно правий. Не могла величезна імперія після ослаблення центральної влади розпастися тільки на три частини. Тому цілком зрозуміло, що докиївські держав було значно більше. А серед них, ймовірно, були і Артанія, Славія та Куявия.

По-друге, арабські автори в своїх творах жодного разу не сказали про те, що описувані ними держави знаходилися на півночі Московії. Зате, якщо уважно їх почитати, то можна помітити, що мова йде саме про Україну. Наприклад, Аль-Істахрі писав: "Руси складаються з трьох племен, з яких одне ближче до Булгара". Тут мова може йти тільки про Україну, так як в описувану ним епоху нашим східним сусідом дійсно була Булгарія. Читаємо далі. "Друге плем'я, що живе далі за першим, називається Славією". Невже вислів "... живе далі за першим" дає нам підстави розмістити Славію аж у новгородських землях, за тисячі кілометрів від України? Отже, тут мова знову може йти тільки про якусь близьку української території.

Згадаймо також, що описуючи Русію, Аль-Масуді називає племена, які в давнину проживали на території України (бамджін - бужани, валінана - волиняни, дулаба - дуліби, харватін - хорвати). А розповідаючи про Руському (село Чорному) море, він писав про русів, що "... вони живуть на одному з його берегів ...". Як відомо, московити ніколи не населяли узбережжі Чорного моря.

Є у Аль-Масуді та таке: "Інша з цих великих річок є Діна (Дунай) і Балаві (Буг) ... На берегах цих річок живуть Бамджіні (бужани) і Марава (моравські дуліби), народи руські".

По-третє, розповідаючи про Куявії, Славії і Артании, східні автори говорять чомусь тільки про русів. Про жодні угро-фінів в їхніх працях не говориться. Це зараз у свідомості європейців, московитів і багатьох українців відбулася підміна понять. Ставши жертвою імперської пропаганди, вони часто русами вважають московитів. Насправді русами в давнину називали тільки українців. На той час, коли араби писали свої твори, ще не існувало ні Росії (з'явиться тільки в 18 столітті за наказом Петра I), ні Московії (буде створена в кінці 13 століття волею золотоординських ханів). Тому не могли араби писати про угро-фіно-московитів - в їхніх працях йшлося лише про русів-українців.

По-четверте, не могла Славія знаходитися в Новгородських землях. У зв'язку з тим, що в той час, коли жили і працювали арабські автори, Новгород не був настільки могутньою державою, щоб привернути їхню увагу. Офіційною датою заснування міста є 859 рік. А радіовуглецевий аналіз залишків дерев'яних будівель та тротуарів взагалі свідчить, що місто виникло лише в 10 столітті, в той час, як книги писалися в 9-10 століттях. Імператор Візантії Костянтин Багрянородний у своїй праці "Про управління імперією" дату народження Немогард (так він називає Новгород) також відносить до 10 століття. Так ось, не могли арабські вчені писати про те, чого ще взагалі не існувало. Стара Ладога, якій московітські історики нині приділяють так багато уваги і покладають стільки надій, також не "тягне" на Славію. Оскільки це місто було засноване в 8 столітті скандинавами. Археологія свідчить про повне домінування норманського етно-культурного елементу в місті в цю епоху. І тільки в 11-12 століттях, за часів піднесення Києва, більшість населення в ньому стане руським (українським). І взагалі, це було звичайне торгово-ремісниче поселення і бути столицею якогось могутнього держави в той час воно не могло апріорі.

По-п'яте, з Артанія та ж сама історія: вона також ні за яких обставин не могла перебувати в Московії. Під Артанія московські історики бачать Ростово-Суздальські землі. А дехто вирішив, що це, мабуть, Рязань. Ось тільки чомусь ці вчені не помітили, що книги, в яких згадується ця держава, були написані в 9-10 століттях. Суздаль ж виник в 11, а Ростов в кінці 10 століття. Рязань взагалі була заснована десь в кінці 11 століття. Виникає логічне запитання - як арабські автори 9 століття могли писати про міста, які з'являться в 10 або 11 столітті? Абсурд!

Отже, Куявия, Славія, Артанія ... Де ж перебували ці держави? Почнемо з Артании. Назва цієї країни, без сумніву, походить від слова Аратта, або ж Оратанія. Як пам'ятаємо, це були давні назви Трипільської цивілізації. Отже, шукати Артанию потрібно там, де ця цивілізація знаходилася - це землі південних полян, уличів і тиверців.

Свої спогади про Артании залишив нам східний учений-енциклопедист кінця IX - першої половини Х століття Абу-Алі Ахмед Ібн-Омар Ібн-Даста (більш відомий в історії, як Ібн-Руста). У своїй "Книзі дорогоцінних скарбів" він описав життя, побут, звичаї і спосіб господарювання русів. І навіть дав історикам легку підказку про те, де ця країна перебувала. Однак зробив він це дуже туманно, чим і викликав хвилю дискусій серед дослідників. "Що стосується Русі, то знаходиться вона на острові, оточеному Великий Водою. Острів цей, на якому живуть руси, займає територію трьох днів шляху, вкритий він лісами і болотами ... Вони мають царя, який зветься Хакан-Рус ".

Отже, Ібн-Руста пише про русів, які жили на великому острові (три дні дороги кіньми - це приблизно 150 кілометрів) посеред лісів. Цей таємничий острів шукали довго. І все марно. Напевно, східний історик щось переплутав.

Раптом в 60-х роках минулого століття пілоти, які обробляли колгоспні поля, з повітря помітили, що простори між Каневом, Смілою і Чигирином набагато вище прилеглих земель. Про побачене повідомили археологам. А ті вже зробили цікаве відкриття: виявляється, тисячу років тому трохи нижче Канева Дніпро розходився двома потужними рукавами, залишаючи посередині русла величезний острів. А таємниче плато, побачене пілотами, є нічим іншим, як залишками цього острова!

Обидва рукави були судноплавними і активно використовувалися русами в їхніх торговельних і військових операціях. На самому острові було кілька великих укріплених городищ. А навколо нього (уже на суші, за межами острова) чотири міста: зі сходу - Золотоноша, з заходу - Сміла, з півночі - Канів, а з півдня - Чигирин.

З огляду на вигідне стратегічне розташування острова, а також той факт, що він охоронявся з усіх боків чотирма укріпленими городищами, можна зробити висновок про його особливу значущість для русів. Очевидно, острів використовувався у три способи. З одного боку, це був важливий економічний центр, оскільки через нього проходив великий торговий шлях з північних територій до Візантії і Східним країнам. (Історики люблять називати його шляхом "із варяг у греки"). Тому острівні міста мали велику кількість ремісничих майстерень і кілька торгових ринків. Був також порт і корабельні доки, де будувалися і ремонтувалися торгові судна.

Друге його призначення - це митниця. Тут знаходилася спеціальна воєнізована служба, яка збирала мито з іноземних купців і забезпечувала їх подальший захист. Також торговці мали можливість перепочити, полагодити кораблі, поповнити запас провіанту - адже дорога попереду була не близька. Ті ж, які вже завершували свою торгову місію, теж могли відновити сили перед тим, як покинути Артанию і повернутися на Батьківщину.

І, нарешті, острів мав важливе військове значення. Його часто використовували для організації походів проти кочівників або Візантії. Тут споруджувалися нові бойові кораблі, ремонтувалися старі, формувалися військові дружини. Перед початком походу до острова руський флот прибував з воїнами. Далі проходила підготовка кораблів, їх завантаження провіантом і амуніцією. Коли все було готово, руси залишали острів і починали свої загарбницькі війни.

А воювати вони вміли. "Воюють згуртовано проти ворога, поки не переможуть його ... Вони мужні і хоробрі. Коли нападають на інший народ, то не відстануть, поки не знищать його всього. Вони міцні, мають хороший вигляд і сміливість у нападах ... Носять широкі шаровари (!) - сто ліктів матерії йде на кожні. Одягаючи такі шаровари, вони збирають їх у колін, до яких потім і прив'язують ". (Ібн-Руста). Однак руси були не тільки безжальними воїнами, але й хорошими господарниками і гостинними людьми. "Міст у них дуже багато і живуть вони на просторах. До гостей виявляють повагу і добре ставляться до іноземців, які шукають у них заступництва, так само, як і до всіх інших, хто часто буває в їхніх краях, не дозволяючи нікому зі своїх кривдити або обмежувати цих людей. У разі, якщо хтось із них образить іноземця, допомагають останньому і захищають його. Коли ж просить допомоги будь-якої з їхніх родів, виступають усі, між ними немає розбіжностей ". (Ібн-Руста).

Столицею Артании був місто Родень, яке знаходилося на південь від Канева, поблизу гирла річки Рось. Це був торгово-ремісничий центр, який уже в перші століття нашої ери відігравав важливу роль в житті краю. Чи не втратив Родень свого стратегічного значення і після входження Артании до складу Київської імперії. А загинув місто від татарського погрому 1239-1240 років, після якого вцілілі жителі покинули колишню столицю.

А що ж острів з його укріпленими городищами? Пройде кілька століть і з якихось геологічних причин праве русло Дніпра зникне, а води річки зіллються в один могутній потік. Колишній лівий рукав є справжнім руслом Борисфена-Дніпра. Правобічні же землі, за якими колись протікала річка, висохнуть, заростуть травою, чагарниками. Згодом там поселяться люди, виникнуть села, зазеленіють оброблені поля, городи і сади. І лише природна низина, а ще народні перекази нагадуватимуть жителям про те, що тут колись Дніпро роздвоювався, створюючи посеред річки великий шматок суші. Тепер на місці колишнього острова знаходиться місто Черкаси.

А зараз поговоримо про Куявію. Більшість вчених сходяться на тому, що Куявия - це київська земля з центром в місті Києві. І це дійсно так. Це держава включала в себе землі полян, древлян, дреговичів і, можливо, частково землі сіверян. Ібн-Руста залишив нам свої спогади також і про Куявію. Ось, що він пише: "Дорога в їхню країну йде через степи, по бездоріжжю, через струмки і дрімучі ліси. Країна слов'ян рівна і лісиста, в лісах вони і живуть ... На самому початку кордонів країни слов'ян знаходиться місто по імені Куябу ". Нагадують вам ці описи Московії? Однозначно - ні, тут мова йде про Україну. А місто Куябу - це, очевидно, наш Київ.

На чолі країни був князь. "Правитель їх коронується, вони йому підкоряються і ніколи не нехтують його наказами. Житло його знаходиться в глибині країни ... Місто, в якому він живе, називається Джарваб (?). Щомісяця в ньому проводяться великі торги, які тривають три дні ". (Ібн-Руста).

Щодо занять русів Ібн-Руста пише наступне: "Вони займаються вирощуванням свиней, подібно до того, як інші народи вівчарством. Найбільше сіють вони просо. Під час жнив беруть зерна проса в ківш, піднімають їх до неба і говорять: "Господи! Ти забезпечував нас їжею до цих пір, забезпеч нас нею і тепер в достатку "... Хмільний напій вони виготовляють з меду".

Ібн-Руста каже, що руси були язичниками. "Всі вони поклоняються ідолам ... Коли помирає хтось із них, вони спалюють труп його. При спалюванні покійника галасливо веселяться, висловлюючи цим радість тій милості, яку Бог надав померлому ... На наступний день після спалення небіжчика йдуть на місце, де воно відбулося, збирають попіл і кладуть його в урну, яку потім ставлять на пагорб. Через рік після смерті померлого беруть глечиків двадцять меду, іноді трохи більше, іноді менше, і несуть їх на пагорб, де збирається сім'я покійного, їдять, п'ють, а потім розходяться ". Трупоспалення, так само, як і святкування річниці смерті (тризна), були давньою традицією українців. Згадаймо тризну, яку скіфи влаштовували на місці поховання своїх царів. А ще згадаємо річниці, які українці вже в наш час влаштовують по своїх померлих родичів. Традиції поки живі.

Жителі Куявії були не менш войовничі, ніж артанійци. Про це також пише Ібн-Руста, відзначаючи, між іншим, ще й високий рівень військового виробництва русів. "Їх озброєння складається з дротиків, щитів і копій. Є у них також прекрасні, міцні і дорогі кольчуги ".

Що стосується Славії, то центром цього державного утворення, найбільш ймовірно, було місто Переяславль. І охоплювало це держава східні області сучасної України ...

Олександр Ковалевський, Народний оглядач

Продовження тут: Українські держави в докиївський період: Дулібія. II частина

Олег Леусенко


допомога сайту

Приватні - 4149629330059817
Monobank - 4441114422462422

Зробити переказ на ПриватБанк можна за ПОСИЛАННЯ ТУТ


.



:
21 запитів за 1,001 секунд.