Путін бреше про НАТО, щоб виправдати агресію Кремля проти України

911

Українська UK English EN Deutsch DE Français FR Беларуская мова BE Nederlands NL Русский RU
+++ в karmus для репосту

Путін бреше про НАТО, щоб виправдати агресію Кремля проти України

Президент РФ Володимир Путін бреше про НАТО, щоб виправдати агресію Кремля проти України – і це сигнал «для всіх у Європі». Про це у статті пише міністр оборони Великобританії Бен Уоллес. Напередодні Британія вирішила передати Україні партію зброї для стримування військової агресії РФ – і тепер зрозуміло, на чому ґрунтується це рішення.

«Я вже збився з рахунку, скільки разів останнім часом мені доводилося пояснювати значення англійського терміна straw man («солом'яна людина», але тут – у значенні «підміна тез») своїм європейським союзникам. Тому що найкращий, найживіший приклад «підміни тез» на сьогоднішній день – це заява Кремля, що НАТО, мовляв, загрожує Росії.

Заяви російського міністра оборони, які пролунали кілька тижнів тому, що «США готують провокації із застосуванням хімічної зброї на сході України», зробили підміну тез навіть значнішими.

Путін - примітивна посередність

Звичайно, Кремль хотів би, щоб ми реагували на цей фальшивий закид, замість того, щоб звернути увагу на дії президента Російської Федерації. Але докладне вивчення фактів «спалює» будь-які звинувачення у бік НАТО.

По-перше, блок НАТО – оборонний за своєю суттю. В основі організації лежить 5 стаття (Північноатлантичного договору. – Ред.), яка зобов'язує всіх членів прийти на допомогу союзникам, якщо вони зазнають нападу. Без додаткових умов. Взаємна самооборона є наріжним каменем НАТО. Цей обов'язок захищає всіх нас.

Союзники з таких віддалених країн, як Туреччина та Норвегія, або з таких близьких, як Латвія та Польща – всі мають цей привілей, але мають і обов'язки. Це справді оборонний альянс.

По-друге, колишні радянські республіки ніхто не «включав» у складі НАТО, вони вступили туди за своїм бажанням. Кремль намагається зобразити НАТО як західну «змову», яка має на меті захопити російські території. Але насправді розширення Альянсу – природна відповідь цих держав на загрозу.

«По-третє, твердження, що НАТО прагне оточити Російську Федерацію, є безпідставними. Лише п'ять із тридцяти союзників мають із Росією спільний кордон, лише 1/16 її кордонів примикає до країн-членів Альянсу».

Захід сигналізує Путіну: вгамуйтесь або отримайте по яйцях!

Якщо визначення слова «оточити» – це 6% вашого периметра, то, безсумнівно, сміливі люди, що воювали під Арнемом чи Ленінградом у Другій світовій війні, могли щось сказати з цього приводу.

Насправді, Кремлю загрожує не диспозиція сил НАТО, а привабливість його цінностей. Так само ми знаємо, що дії Кремля насправді відображають те, як президент Путін інтерпретує історію та які його власні амбіції щодо України.

Ми знаємо це, тому що минулого літа він опублікував на офіційному урядовому сайті власну статтю «Про історичну єдність росіян та українців». Я закликаю вас прочитати її, якщо у вас є час, бо – хоч вона і наповнена даними, що відображають світогляд Путіна – стаття неточна і має багато суперечливих моментів.

Ми всі маємо турбуватися, адже те, що вийшло з-під пера самого президента Путіна — це есе на 7000 слів, яке ставить у центр його амбіцій етнонаціоналізм. Він дає перекручену та вибіркову аргументацію, щоб у кращому разі виправдати напад на Україну, а у гіршому – примусово приєднати суверенну країну.

Стаття президента Путіна повністю ігнорує бажання громадян України, але водночас відроджує той самий тип етнонаціоналізму, який існував у Європі протягом століть і все ще має потенціал розбудити руйнівні сили давньої ненависті. Читачі будуть не лише шоковані статтею, а й здивовані тим, як мало в ній автор згадує про НАТО. Зрештою, хіба «експансіонізм» НАТО не є джерелом усіх турбот Кремля? Фактично лише один абзац присвячений НАТО.

Російські фашистські і націонал-соціалістичні рухи

Есе містить три твердження. Перше: що Захід прагне розділяти, щоб «керувати» Росією. Друге: все, крім єдиної нації Великоросії, Малоросії та Білоросії у форматі 17 століття, є штучною конструкцією та суперечить бажанням одного народу, з єдиною мовою та церквою. Третє: кожен, хто не згоден, робить це з ненависті чи фобії по відношенню до Росії.

Ми можемо уникнути першого звинувачення. Ніхто не хоче керувати Росією. Він констатує, що громадяни кожної країни самі визначають своє майбутнє. Власні уроки, які Росія здобула з таких конфліктів, як Чеченська війна, безсумнівно, полягають у тому, що етнічні та релігійні зіткнення стоять тисячі безневинних життів, а сторони залучаються до десятиліття ворожнечі.

Щодо України, то сама Росія визнала її суверенітет як незалежної держави та гарантувала її територіальну цілісність, підписавши не лише Будапештський меморандум у 1994 році, а й договір про дружбу з самою Україною у 1997 році. Але це Кремль, а не Захід, пропагує поділ у цій країні та низці інших країн Європи.

«Численні спроби ГРУ та інших російських агентів втручатися у демократичні вибори та внутрішні питання добре задокументовані. Політика «Поділяй і владарюй» найкраще підходить Москві, а не НАТО».

Мабуть, найважливіше твердження про те, що Україна – це Росія, а Росія – це Україна, представлене не зовсім так, як є насправді. Україна існувала окремо від Росії набагато довше у своїй історії, ніж разом із нею.

Друге – це пасаж про те, що народи Білорусі, Росії та України є нащадками «Стародавньої Русі» і тому так чи інакше є «росіянами».

Насправді, як стверджує історик, професор Ендрю Вілсон у своєму чудовому есе для RUSI під назвою «Росія та Україна: «Єдиний народ», як стверджує Путін?», вони у кращому разі «близькі, але не ті ж люди». Так само Британія близько 900 року нашої ери складалася з Мерсії, Вессекса, Йорка, Стратклайда та інших королівств домодерну, але це була громадянська нація багатьох народів, різних за походженням етнічних груп, що зрештою утворили Сполучене Королівство.

Кадиров образив народ Інгушетії та пригрозив забрати села

Якщо подивитися на російську історію між 1654 і 1917 роками, можна сфабрикувати аргументи за велику експансивність Росії, можливо, керуючись девізом російського царя: «Государ всієї Русі: Великої, Малої та Білої» – Росії, України та Білорусі відповідно. Але ви повинні забути будь-які «до» та «після» в історії. Маємо ігнорувати існування Радянського Союзу, розірвання договору про російсько-українську дружбу, окупацію Криму. Упевнений, ви погодитеся: це набагато більше, ніж виноски на полях історії.

За іронією долі, сам президент Путін у своєму есе визнає: «Все змінюється: країни та громади не є винятком. Звичайно, якась частина народу в процесі свого розвитку під впливом низки причин та історичних обставин може у певний момент усвідомити себе окремою нацією. Як ми маємо до цього ставитися? Відповідь лише одна: з повагою!» Однак потім він виключає деякі з цих «історичних обставин», щоб усе співпадало з його вимогами.

М'яко кажучи, сумнівна точка зору, яка жодним чином не виправдовує окупацію Криму (так само, як Росія окупувала Крим у 1783 році всупереч російсько-турецькому Кючук-Кайнарджійському договору 1774 року) або будь-яке подальше вторгнення до сучасної України.

Останнє звинувачення Заходу з боку багатьох представників російського уряду полягає в тому, що ті, хто не погоджується з Кремлем, так чи інакше є русофобами.

"Якщо враховувати те, що офіцери ГРУ розміщували нервово-паралітичні речовини на британських вулицях або робили кібератаки та цілеспрямовані вбивства, і все це за наказом російської держави, - натяки на "русофобію" не можуть бути хоч на міліметр правдою".

Допомога сайту на спротив кремлівській пропаганді

Росія та Великобританія мають давню історію. Наші альянси допомогли остаточно перемогти Наполеона, а згодом Гітлера. Поза конфліктами, протягом століть ми ділилися технологіями, медициною та культурою. У 18 столітті Росія та Великобританія були глибоко пов'язані. У період з 1704 по 1854 рік, від Петра Великого до Катерини Великої та до 19 століття, британці були адміралами, генералами, хірургами та архітекторами на службі російського двору. Батько російського флоту – Семюел Грейг – народився Інверкайтингу.

Ця взаємна зацікавленість є актуальною і сьогодні. Британський уряд не конфліктує з Росією та російським народом – це далеко не так, але він не може погодитись зі зловмисною діяльністю Кремля.

Тож якщо однієї холодної січневої чи лютневої ночі російські військові сили знову увійдуть на територію суверенної України, ігноруйте розповіді про «солом'яну людину» та фальшиві історії про «агресію НАТО» та згадайте слова президента Росії у тому минулорічному есе. Згадайте та запитайте себе, що це означає не лише для України, а й для всіх нас у Європі. Що це означатиме наступного разу...»

З блогу ЖЖ Толик з приладом


Допомога антимосковському українському сайту (за бажанням)
реквізити: картка "ПриватБанк" № 5168 7456 0964 2191 - Карта “Монобанк“ № 4441 1144 2246 2422




:
19 запитів за 1,448 секунд.