Коли реально настане час кричати «вовки», увага та готовність можуть бути приспані

1076

Українська Українська Русский Русский
+++ в karmus для репосту
  • 2
    поділилися

Коли реально настане час кричати «вовки», увага та готовність можуть бути приспані

Останнім часом так багато говорять про новий наступ фашистської росії, що коли реально настане час кричати «вовки», увага та готовність можуть бути приспані, чим будь-якої миті скористається ворог, щоб ударити з новою силою. Втім, українці непогано знають байки, а тим більше мають великий досвід ведення війни із підступним та сильним ворогом. Тому намагаються сприймати реальність адекватно, зберігаючи стійкість до стресів і готуючись до найгіршого.

«У Кремля більше території, ресурсів та солдатів. Але це не означає, що вони ефективніші за нас», – експерт.

А найгірше це те, що Кремль роками готується до великої війни за відновлення колишньої імперії та жорсткого протистояння із Заходом. Проводячи постійні військові навчання, роблячи постійні мілітаристські заяви про штучність української держави і «одного народу», куди включають українців, білорусів і росіян, постійно коливаючи євроатлантичну спільноту зсередини, Москва привчає всіх, що якщо нам не вдасться вирішити свої зовнішньополітичні завдання шляхом Велика війна неминуча.

Блядство пропаганди російських фашистів

Насамперед, у біноклі неоімперського ока знаходиться Україна та Білорусь. Перша завжди показувала зуби: як у минулому, і у новітньому періоді з розпадом Радянського Союзу. Особливо після помаранчевих подій 2004 року: у період Ющенка Україна мала шанс вирватися з геополітичних лещат Росії, проте постійні внутрішні чвари та неготовність Німеччини та Франції надати Києву ПДЧ щодо вступу до НАТО 2008-го, не дозволило це зробити. Тому до влади прийшов проросійський Янукович, під час президентства якого російські громадяни фактично інкорпорувалися в українські державні структури, а закінчилося Євромайданом та розстрілом людей у ​​центрі української столиці, а далі – втечею та евакуацією росіянами Януковича. Слідом за цим розпочалася операція Москви проти України 2014-го, яка закінчилася окупацією Криму та окремих районів Донецької та Луганської областей. Війна триває й досі.

Друга майже не чинила опір Росії, за винятком початку 1990-х, коли Білорусь мала шанс піти власним демократичним шляхом. Але тривало це недовго, бо того ж 1994-го до влади в Білорусі за підтримки Росії (як і Кучма в Україні) прийшов Лукашенко, який усіма правдами і неправдами вчепився за владу і не відпускає її ось уже 28-й рік поспіль. Державне кохання між Росією та Білоруссю почалося ще за часів Єльцина, коли підписали договір про так звану Союзну державу. Тоді поруч із хворим Єльциним Лукашенко виглядав значно солідніше і бачив себе майбутнім лідером об'єднаної державної освіти. Але не судилося, бо дуже скоро до влади в Росії прийшов Путін, і білоруському лідерові довелося попрощатися з рожевими мріями та оборонятися від великого кохання (поглинання) «старшого брата». Тривало це довгі 20 років, поки Лукашенко остаточно не дістав свій народ, котрий після чергових фальсифікацій президентських виборів масово вийшов на вулицю, щоб скинути сучасного диктатора. Але не вийшло. Лукашенко протести жорстоко придушив завдяки своїм силовикам і за підтримки Росії, чим остаточно відвернув від себе Захід, який запровадив проти режиму додаткові економічні санкції. Все це було на руку Москві, яка ще більше стиснула Білорусь у своїх загарбницьких обіймах. Користуючись умовами, Кремль «дотиснув» Лукашенка, змусивши його підписати десятки програм у рамках так званої Союзної держави, яка фактично є повзучим аншлюсом Білорусі Росією.

Російський імперіалізм - колиска світової фашизму і тероризму

Для України та Заходу це означає розширення зони небезпеки, яка походить від Кремля, включаючи зараз і територію Білорусі. Як це працює на практиці, можна побачити протягом останніх місяців на прикладі спецоперації, яку проводить путінський режим руками Лукашенка, атакуючи Євросоюз мігрантами Близького Сходу. «Те, що здалеку виглядає як звичайна міграційна криза – насправді гібридна війна, яку Олександр Лукашенко оголосив усьому Європейському союзу за підтримки Володимира Путіна. Це політичний конфлікт, створений із конкретною метою: дестабілізувати Європу. Вже є доказів, що метою для мігрантів, які за допомогою білоруського режиму потрапляють на європейський кордон, є країни Західної Європи. Зараз першою метою є Польща, але наступними будуть Німеччина, Бельгія, Франція, Іспанія… Це лише початок – диктатори не зупиняться», – заявив прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький днями (rmf24.pl).

Про те, що диктатори не зупиняться, свідчить і «свіже» інтерв'ю Лукашенка британської телекомпанії ВВС, в якому він на запитання журналіста щодо закриття у Білорусі 270 недержавних організацій у липні 2021 року заявив: «Не турбуйся. Виріжемо всіх мерзотників, яких ви фінансували. Ах, ви потурбувалися, що ми знищили ваші структурки! НКО (некомерційні організації), НУО (неурядові організації) та інші, які ви фінансували».

А щодо «емігрантської кризи» Лукашенко заявив, що «цілком можливо», що його силовики сприяли тому, щоб мігранти перейшли до Польщі, але заперечує, що вони потрапили до Білорусі за його підтримки. А в тому, що мігранти нападають на польських прикордонників за підтримки білоруських силовиків, Лукашенко звинуватив поляків. «Поляки застосовували проти мігрантів водомети із підмішаними у воду хімікатами. Ви туди хімікати підмішали: пестициди та гербіциди», – заявив диктатор. Більше того, виявляється, Білорусь «вжила заходів», щоб не допустити проникнення зброї та боєприпасів до табору біженців на кордоні. «Але якби я не контролював цей табір, там би вже давно зброя була, яку через Україну пруть сюди з Донбасу», – додав Лукашенко, не забувши вкотре звинуватити Україну.

Власне атака мігрантами може бути лише відволікаючим маневром Кремля для того, щоб спробувати остаточно вирішити питання з Україною, у бік кордонів якої йде активне переміщення російських військ. Для Кремля це можливість підготуватися або до активізації бойових дій в Україні, або до збільшення військового контингенту, зокрема на території Білорусі. Про велику небезпеку з боку Росії останнім часом активно повідомляють українське та американське військово-політичне керівництво.

Росія зосередила понад 92 тисячі військовослужбовців біля кордонів України і готується до нападу, який може розпочатися наприкінці січня – на початку лютого 2022 року. Про це в інтерв'ю Military Times заявив начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов. За його словами, атака, ймовірно, охоплюватиме авіаудари, артилерійські та бронетанкові атаки з подальшими десантними операціями на території України, зокрема в Одесі та Маріуполі, а також меншим за масштабами вторгненням з боку Білорусі.

Після війни нацистські концтабори були перетворені в табори НКВС

Як зазначив глава ГУР, масштабні російські військові навчання «Захід-2021» засвідчили, що Москва може одночасно перекинути понад 3500 військовослужбовців повітрянодесантних військ та військ спеціальних операцій. На переконання Буданова, напад, який готує Москва, буде більш руйнівним, ніж будь-який інший за час збройної агресії РФ проти України, яка розпочалася у 2014 році. Глава ГУР також зазначив, що суворі погодні умови у січні-лютому не стануть на заваді нападу. "Це не проблема для нас і росіян", - зазначив Буданов. Він заявив, що РФ нарощує потенціал для нападу, збільшуючи кількість військ та систем озброєння в окупованому Криму та розміщуючи системи балістичних ракет малої дальності «Іскандер» та інші види озброєння поблизу кордону з Україною.

Глава ГУР МОУ також зауважив, що таким атакам росіян передує низка психологічних операцій, які вже проводить Москва з метою дестабілізації ситуації в Україні та підірвати її здатність захищатись. Ці зусилля, за даними розвідки, включають організацію протестів проти вакцинації від COVID-19, заохочення заворушень, пов'язаних з економікою та постачанням енергоносіїв. Крім того, Москва намагається підняти антиурядові настрої в Україні за допомогою Вагнергейту. «Вони (росіяни – ред.) хочуть розпалити заворушення за допомогою протестів та демонстрацій, які засвідчили б, що люди проти уряду», – заявив Буданов. За його словами, криза на кордоні між Польщею та Білоруссю також є частиною дестабілізаційних зусиль Москви.

Сьогодні українська сторона докладає великих зусиль, щоб уникнути можливості нового наступу з боку Росії. Про це свідчить дуже активна дипломатія з боку Міністерства закордонних справ та активність нового міністра оборони України. Наприкінці минулого тижня Олексій Рєзніков побував у Сполучених Штатах Америки, де провів низку зустрічей на найвищому рівні. Перед цим, нагадаємо, в Україні з робочим візитом відвідав державний секретар з питань оборони Великобританії Бен Уоллес.

«Декілька важливих деталей за підсумками американського візиту, – пише у ФБ експерт Олексій Копитько. — 1. На зустрічі з міністром Остіном, яка тривала значно довше запланованого, також був присутній головний американський військовий — голова Об'єднаного комітету начальників штабів Марк Міллі (це, м'яко кажучи, непересічне явище). Наступного дня після зустрічі відбулася телефонна розмова Міллі із головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним. Це один із результатів розмови міністрів. Пряме спілкування лише на рівні головних воєначальників планується зробити регулярним.

2. Міністр Резніков провів зустрічі у всіх ключових центрах прийняття рішень щодо оборонної співпраці з Україною (Конгрес, Держдеп, РНБ, Пентагон…). Це дуже важливо, щоб сформувати єдину позицію та відкрити нові можливості. У зазначених структурах тепер буде однакове розуміння наших планів та очікувань від США щодо оперативних кроків та стратегічної перспективи (починаючи з бюджету на 2023 рік). З українського боку позначено кілька результатів, яких ми збираємося досягти. До них будуть підв'язані цікаві зустрічні кроки.

3. Позиція Міноборони щодо низки питань була синхронізована з радниками високого рівня (DRAВ). Цей важливий інструмент трохи припав пилом, але тепер реанімований. Позначено кілька прикладних завдань для спільної роботи. Наприклад, треба оперативно розігнути кілька «скріп» у НАТО щодо України, які прямо суперечать тому, що сам Альянс пропонує нам робити. І що ми зробили. Однак деякі члени Альянсу блокують свої ж (!) процедури під відверто дивними приводами».

Водночас озвучуються й певні зауваження. «Якщо РФ справді готує наступ, то питання – де: наради уряду щодо введення комплексу заходів для протидії можливій агресії РФ? – рішення РНБО про введення воєнного стану у відповідних сферах чи хоча б підготовка? – прискорена підготовка сил територіальної оборони там-таки й у столиці? – Заклик чи хоча б перевірка готовності резервістів? Але у столиці основний порядок денний – це «Вагнергейт», Єрмак, Ахметов, Разумков», – пише у ФБ народний депутат восьмого скликання Ігор Луценко.

14 ознак російського фашизму

Можливо, суспільству не всі розповідають за умов підготовки до відбиття російської атаки? Таке цілком можливо, тому що ми знаходимося в стані війни, відповідно, публічно розкривати плани ніхто не буде. За словами представників влади, все необхідне для підготовки наша держава робить. Ворог тим часом намагається нав'язати свій порядок денний – змушує світ звикнути та змиритися, що війна з Україною неминуча, як і поглинання українсько-європейського оплоту цивілізованого світу. Але наше завдання – зробити ці плани нереалістичними, бо на коні – існування української державності.

«Напруга на білорусько-польському та білорусько-українському кордоні – це всі прояви гібридної війни, – коментує «Дню» голова руху «Сила права» Андрій Сенченко. – Війна ведеться Росією у багатьох сферах та багатьох векторах. Коли наші політики говорять про відносне затишшя, то треба розуміти, що йдеться про відносне затишшя у певні проміжки часу, який автоматично компенсується Кремлем в інших сферах та інших векторах. Протягом майже восьми років війни Кремль постійно підвищує ступінь тиску на нашу державу з метою його руйнування. Це сумарний тиск, який має тенденцію зростати, і не треба мати ілюзії, що вони десь вагаються у своїй меті. Із цього треба виходити. На повністю дзеркальну відповідь у нас не вистачить сил, бо мають більше території, ресурсів і солдатів. Але це не означає, що вони ефективніші за нас. Якщо ми діятимемо відповідно не лише в обороні, а в комплексі заходів, то можна ефективно захищати себе і повернути окуповані території».

Іван КАПСАМУН, «День»


Допомога антимосковському українському сайту (за бажанням)
реквізити: карта “ПриватБанк” № 4149 6293 3005 9817 - Карта “Монобанк“ № 4441 1144 2246 2422





:
21 запитів за 1,199 секунд.