Сто років тому тогочасне покоління українців отримало під Крутами свою Небесну сотню – і не підтримало їхню боротьбу за свою державу, пропустивши повз увагу черговий наступ московської імперії.
Бо як і зараз, тоді більшість населення було “втомленим від війни”, мріяло “взять всє, і подєліть”, ненавіділо “буржуєв” та разом з червоними “здєлало їх вмєстє”.
Наслідки тих фантазій ціною в мільйони жертв війн, голоду та репресій розгрібаємо до сьогодні, і не факт, що розгребем – занадто вже багато любителів “ковбаси за 2.20” та “тово пламбіра”.
Воля то важкий тягар, її не вимірюють “мазанням на хлєб”, зато моментально втрачають через глупство та наївну віру в “слуґ народа”, що і сталося тоді – та на наших очах відбувається сьогодні.
Але хтось завжди йде битися до Крут, вони тримають небо, завдяки їм ми раз за разом отримуємо новий шанс вирватися з проклятого кола малоросійства та бездержавності.
Пам’ять – це найменше чим можна їм віддячити, тоді Герої не вмирають.
Валерій Прозапас А що там у ПП – А що там у ЄС
