Що передувало захопленню Кримського півострова

327
  • 39
  •  
  •  
  •  
  •  
  • 6
  •  
  •  
  •  
    45
    Поделились

Що передувало захопленню Кримського півостроваЯкщо Майдан-2004 був для Москви неочікуваною реакцією українського суспільства на дії колишнього Президента Кучми, то Майдан-2014 був московитами був очікуваний та певною мірою навіть спровокований як невід’ємна частина їх операції з повернення України під повний контроль РФ. Задовго до того, як ми вирішили у 13-у році висловити своє невдоволення діями тодішніх Уряду та Президента, сценарії розвитку подій з масовими акціями вже розглядались росіянами як інструмент руйнування системи державного управління України. Без такого руйнування навіть захоплення Криму, наприклад, було-б неможливим. І головною своєю задачей у таких сценаріях росіяни бачили перетворення мирного протесту на громадянську війну.

Повернемось трохи в часі для того, щоб обґрунтувати цю тезу.

До анексії московитами Автономної Республіки Крим у 14-у русня зробила кілька аналогічних спроб, кожна з яких закінчилась невдачею. Так, з 1992-го по 1995-й росіяни робили все можливе для того, щоб лишити собі не тільки весь флот, а й територію базування — весь Крим.

Ці качелі тривали до вводу у Крим майже 60 тисяч бійців Національної Гвардії та Прикордонних військ після чого у червні 1994-го нарешті був підписаний договір про поділ ЧФ. Але протягом тих подій наші єноти в Криму бетерами зіштовхували вантажівки з озброєними росіянами в кювети, морський спецназ, який одним з перших у повному складі склав присягу на вірність Україні, був готовий підривати російські кораблі на кримських рейдах, а бійці Національної Гвардії ловили російських диверсантів з фугасами на території наших частин ППО. Паралельно, СБУ провело одну з своїх найтриваліших та найуспішніших операцій із зачистки Криму від російської агентури, що тривала майже два роки. Разом з рос агентурою у Криму Служба Безпеки ліквідувала і більшість великих кримінальних угруповань, які використовувались росіянами, зокрема, для силового забезпечення їх акцій.

Ворог прийшов не по Крим чи Донбас, а по всю Україну

У 2003-у у відповідь на будівництво росіянами дамби, що мала з’єднати наш острів Тузла у у Керченській протоці з Росією, Леонід Кучма створив на острові прикордонну заставу. Протягом конфлікту навколо острова було кілька моментів, коли для прикриття прикордонників на вихідні позиції для нанесення ударів по визначеним цілям виходили РСЗО “Град”. Росіяни зупинили будівництво, коли до острова лишалось 102 метри.

У 2008-у за командою Президента Ющенка всі наші військові частини у Криму були приведені у бойову готовність, 79-а окрема аеромобільна бригада заблокувала всі кримські злітно-посадкові смуги (ЗПС), що могли прийняти важкі транспортні літаки, а 72-а окрема механізована після наземного маршу виставила блок-пости по південному берегу Криму. Також по тривозі був піднятий та відправлений у Крим 3й полк спеціального призначення. “Cциклівий пасічник” виявився дядькою із сталевими яйцями та віддав всі необхідні накази. В результаті спроба захоплення будівлі ВР АРК могла закінчитись серйозною зарубою у центрі Симферополя та мати фатальні наслідки для російських спецпризначенців.

З цих прикладів можна зробити впевнений висновок, що навіть занепадаючі сектори безпеки та оборони України були здатні обламувати територіальні та політичні зазіхання московитів. Я вважаю, що до захоплення Президента України та руйнування системи державного управління у лютому 2014-го року єдиною серйозною перемогою росіян стало підписання Ю.В. Тимошенко кабальної газової угоди, згідно з якою ми зобов’язувались платили за газ більше таких споживачів, як Чехія, Німеччина або Італія, до яких ще були тисячі кілометрів транзиту, і яка давала росіянам можливість у будь-який момент за бажання зробити нерентабельною, тобто вбити, всю нашу важку та хімічну промисловість.

НАТО – це наш шлях, ми їдемо туди. І є потяг котрий туди нас тягне

Профільні офіцери Служби Безпеки України вважають, що ці, ніби окремі, акції були частиною системи так званих “активних заходів”, а по суті — гібридної війни проти України, яку наросія почала одразу після розвалу СРСР. Зокрема про Крим, Євген Марчук, колишній голова Служби Безпеки України, а нині наш переговорник у Мінській контактній групі, кілька років тому писав: “Кримські події почались, по суті, відразу-ж після утворення ГКЧП, ще 1991-го року і тривали до 2014”. Метою війни з самого початку було повернення всієї України, тобто людських, промислових ресурсів, а також території, під контроль РФ. Мені, як пересічному українцю, ця війна стала помітною десь році у 2005-у і тоді вона включала в себе два компоненти: інформаційний та економічний. Саме тоді у риториці русні з’явились меседжи про “Югавасток”, “ДНР” та “Україна — гасударство 404”. Трохи піздніше почались газові війни, економічний тиск через блокування поставок української продукції на російський ринок, а також системна скупка та знищення українських підприємств. Останнє відбувалось із паралельним корумпуванням всіх гілок влади. Гілки влади корумпувались легко, весело і з неабияким ентузіазмом. Вже не пам’ятаю точно, хто саме це сказав, але на межі 10-го року, здається, з’явилось твердження, що рівень корупції в Україні почав складати загрозу національній безпеці.

Із зібльшенням впливу Партії Регіонів та пізніше обранням Януковича на посаду Президента з’явились такі явища як “росіянин — Міністр Оборони України” та “росіянин — Голова СБУ”. Це дало можливість РФ розгорнутий третій компонент гібридної війни проти України — адміністративно-політичний. Наслідками цього третього компонента стали:

– масові призначення на ключові посади у силових відомствах підконтрольних московитам людей;
– заходи російських великих десантних кораблів безпосередньо у Миколаїв в рамках спільних навчань;
– роззброєння артбригад та спроби термінового продажу їх майна за кордон;
– блокування будь-якої діяльності силових органів (у першу чергу, СБУ) з протидії розвідувальній та підривній діяльності російських спецслужб;
– відданий у травні 13-го року наказ військоматам нищити різні кольорові пакети, що зберігаються у секретних кімнатах;

Також посилився інформаційний компонент: почала набирати обертів чергова русифікація (“какая разніця на каком язикє гаваріть”), таваріщ Табачник почав процес який скромно назвали “синхронізацією підручників”, але який фактично був вливанням у наші підручники з історії її російської версії. Майже одномоментно з’явилась безліч російських або проросійських культурних товариств та НГО. Контроль інформаційного простору на Донбасі та у Криму з боку росіян став майже абсолютним, що призвело до формування лояльно налаштованого до Московії прошарку населення, у першу чергу у Криму та на Донбасі.

Таких воїнів було лише два у світі: Пишайтеся, нащадки!

Якщо чесно, я не думаю, що Янукович був російським шпіоном з самого початку на відміну від Зими або Якименка: лише за два з половиною місяці до початку Майдану, а саме 4 вересня 2013-го року, Янукович особисто у ВР через коліно ламає власну фракцію у Раді, пропонуючи скласти мандати всім, хто проти підписання асоціації з ЄС. В якості головного аргументу приводить, — сюрприз! хоча який то насправд сюрприз? — недотримання договорів росіянами. Трохи більше, ніж за 2 тижні до початку Майдану, 5 листопада 2013-го року, Янукович підписує договір з компанією Chevron на добування сланцевого газу з Олеської газоносної площини, який майже 9 місяців блокувала партія “Свобода”. Разом з аналогічним договором, підписаним з компанією Shell 25 січня 2013-го року, це підписання відкривало шлях до зменшення нашої газової залежності від Росії. Роблячи крок у бік, досі вважаю, що “Свобода” тоді блокувала підписання договору з Chevron в інтересах росіян. Було це свідомо, чи їх використовували втемну — сказати не можу, але кінцевим бенефіциаром того блокування однозначно була Москва. Тож скоріш за все, Віктор Федорович Янукович для росіян був просто корисним дураком і його “ввели у курс справ” тільки у листопаді 13-го року зробивши пропозицію, від якої у нього тоді вже не було жодного шансу відмовитись.

Новий Майдан та розстріли людей у центрі Києва стали невідворотними десь між 7-им та 9-им листопада 2013-го року.

Зробивши пропозицію Януковичу, маючи в Україні своїх голову СБУ, Міністра Внутрішніх Справ та Міністра Оборони (всі зараз переховуються на росії) вкупі з використанням можливостей “зомбоящика” та соціальних мереж, руснє не склало проблем спровокувати Майдан та довести градус протистояння до стрільби та евакуації Януковича з Межигір’я у Харків. Цікавим моментом став невиступ Яника у Харкові на регіональному з’їзді. Моя гіпотеза полягає у тому, що його не пустили на трибуну теж росіяни: Президент України, якого підтримала хай навіть частина політикуму — відносно незалежна фігура. Росіянам-же був потрібний повний контроль над Президентом України, щоб у потрібний момент не допустити активізації сектору оборони та попросити вводу російських “миротворців”. Москві було байдуже на персоналії. Москва руйнувала нашу систему управління силовим блоком. У цю гіпотезу, до речі, ідеально вписуються обстріли кортежу Януковича як інструмент психологічного тиску, про які він розповідав вже з Ростова.

Зараз відбувається двадцять друга російсько-українська війна

Зрештою, план спрацював, Янукович здався росіянам, українська армія лишилась без Головнокомандувача. У цей момент втрата Криму стала невідворотною: швидко перекривши вузький кримський перешийок, заблокувавши флот, злітно-посадкові смуги та наші військові частини, московити зробили неможливим перекидання українських військ з материкової України до АРК, що дозволило їм без проблем отримати силовий контроль над адміністративними центрами Криму.

Повертаючись трохи назад слід зазначити, що накопичення сил та засобів для захоплення Криму росіяни почали ще у листопаді 2013-го перекиданням великих десантних кораблів (ВДК) з Балтійського та Північоного флотів у Середземне море. Кожен ВДК може нести до 500 тон техніки та 200 бійців. Всього російське середземноморське угруповання було посилено як мінімум п’ятьма ВДК, кожен з яких починаючи з лютого 2014-го брав участь у перекиданні техніки та особового складу окупантів у Крим. Важливий факт: приблизно у цей-же період, а саме 31-го грудня 2013-го року, тодішній МО України Лєбєдєв, який зараз переховується на росії, своїм наказом розформовував нашу найпотужнішу на той момент артбригаду — 11-у гвардійську. Приблизно у цей-же період часу у Криму росіяни почали накопичення авіаційного палива для заправки важких військово-транспортних літаків, якими під час активної фази захоплення у Крим перекидались російська десантура з технікою. Кульмінацією підготовки стало збільшення російського угруповання у Криму вдвічі за допомогою нехитрого прийому: приблизно 16-го лютого МО РФ повідомило фактично заднім числом МО України про ротацію своїх військовослужбовців у Криму. При цьому нові підрозділи зайшли, але старі лишились на місці. Використовуючи фактичний параліч (в деяких випадках навіть і допомогу) представників силових відомств України, московити завели на територію АРК агентурно-бойові групи, а у приміщеннях церков УПЦ МП розмістили зброю та боєприпаси. Була активізована робота в інформаційному просторі.

Накопичивши таким чином сили та засоби русня почала активну військову фазу: спецназ без шевронів зайшов у будівлю ВР АРК, бронетехніка та вантажівки з озброєними людьми виїхали з ангарів та почали встановлювати блок-пости, блокувати військові частини та захоплювати злітно-посадочні смуги. При цьому, коли в ніч з 26 на 27-е лютого 14-го року по нашим системам оповіщення МО пішли різні кольорові сигнали, підрозділи та служби, зокрема військомати, не знали що з цими сигналами робити, оскільки відповідні пакети були знищені 10 місяців тому. Також повною мірою проявились результати російських адміністративних заходів: окремі співробітники МО, МВС та СБУ банально саботували роботу, “зливали” інформацію росіянам або переходили на бік ворога.

Я не знаю, скільки часу та ресурсів росіяни відводили на цю фазу, але операція із захоплення Криму в цілому завершилась успіхом і по праву увійде у всі підручники з гібридної війни. Але далі у росіян почались спочатку маленькі, але одразу неприємні, а піздніше і серйозні проблеми. І перша з них — це збір конституційної більшості депутатів у ВР та голосування за усунення Януковича, а також за призначення Турчинова ТВО Президента України та Яценюка — Прем’єром. Я щиро вважаю, що всі, хто тоді прийшов у виконавчу владу і хто за це голосував у Раді — достойні пам’ятників із словами подяки: вони почали відновлення системи державного управління, зокрема силовим блоком, зруйнованої московитами.

Зафіксувавши Крим, росіяни перейшли до наступного етапу — розкачки ситуації у восьми південно-східних областях. Діяли просто: невеличкий спецпідрозділ заходив у місто, захоплював міськвідділ міліції, відкривав сховище зброї та роздавав місцевому криміналітету під керівництвом заздалегідь підготовленої агентури приблизно 400 автоматів та 10 кулеметів, створюючи осередки т.зв. “ополчення”. І знову повною мірою проявились наслідки інформаційного та адміністративно-політичного компонентів гібридної війни: більшість особового складу міліції, внутрішніх військ та СБУ у Луганській та Донецькій областях або “демонструвала нейтралітет”, або відверто перейшла на бік ворога. Особливо неприємною виявилась повна пасивність підрозділів Внутрішніх Військ*, чисельність та озброєння яких на той момент дозволяло легко взяти ситуацію під контроль.

Центральне керівництво СБУ також виявилось не на висоті: діючі на той момент офіцери ЦСО “А” впевнені, що захопленням міськвідділів міліції, масовому утворенню НЗФ та, як наслідок, початку повномасштабної війни можна було запобігти за наявності чіткого наказу на пошук та знищення розвідувально-диверсійних груп росіян. І хоча частина “альфачів” також стала жертвою інформаційно-психологічних операцій ворога, в цілому особовий склад Центру мав достатньо сил та засобів для знищення підрозділів ССО РФ, які діяли на нашій території. На цьому тлі вигідно виділились прикордонники: відео боїв Луганського прикордонного загону тоді майже одразу облетіло інтернет. Наскільки мені відомо, підрозділів сухопутних військ на території цих двох областей станом на початок війни не було крім бази зберігання бронетехніки у Бахмуті та підрозділу ППО під Донецьком, куди одразу були перекинути як підсилення групи СпН МО.

На завершення скажу, що формати російських операцій у Криму та на Донбасі відрізнялись досить суттєво. Якщо на території Криму русня без вагань застосувала армію, то на Донбасі вони з усіх сил та з самого початку намагались лишитись у межах американських методичек з Unconventional Warfare. Скоріш за все це пояснюється різними умовами, у яких були початі операції: повноцінну громадянську війну в Україні росіянам спровокувати не вдалось і ми дуже швидко оговтувались від завданого удару. І поки перші батальйони майданівців проходили вишкіл на базах новоствореної Національної Гвардії, Армія вже була на Сході, демонструючи якщо ще не силу, то як мінімум готовність воювати.

P.S. (примітка із зірочкою) Вже після публікації статті мені вказали на важливу помилку: не всі підрозділи ВВ були повністю бездіяльними. Зокрема 16 квітня 2014 року біля 200 озброєних осіб під час мітингу, на якому мітингувальники вимагали видати їм зброю та приєднатись до ДНР, спробували штурмом взяти частину 3057 ВВ у Маріуполі. Бійці штурм відбили.

Микола Стрєбков


Загрузка…

ПОДЕЛИТЬСЯ

:
126 queries in 0,871 seconds.