Григорій Обертайло: Фрагменти з майбутньої книги «Скепсис»

934
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  • 1
  •  
  •  
  •  
    1
    Поделиться

Фрагмент1

Зазирнув у поштову скриньку. Оп- па. Лист. З військкомату. Пропонують прибути й потеревенити про… бла-бла-бла. Хм, несподівано. Хоча у світлі подій, що проходять у змученій країні останні декілька місяців, не дуже-то і несподівано. А справи серйозні– психічно хворому плюгавцю, якому сеча шубовснула в лоба зсередини, заманулось стати імператором Всєя Русі Радянського Союзу, та першим з кращих. Скоріш за все в дитинстві його часто принижували однолітки як у дворі, так і у школі, від чого в гівняра виробився певний комплекс неповноцінності. Як би там не було, але ця гнида долізла у свій час до президентського корита й надовго вмостила свої миршаві сідниці на троні. І ось цей непотріб віджер в моєї країни Крим, та окупував східні території. Але ж наволоч! Вичекало зручний момент, коли у країні стався пік боротьби з олігархатом, кретинською владою і корупцією, відбулись масові заворушення, та й вдарив як вміє краще всього, як бив завжди у своїй ганебній історії – стиха, в спину.

Автор запрошує коментувати його працю на сторінці у Facebook

Григорій Обертайло: Фрагменти з майбутньої книги «Скепсис»


Фрагмент2

Ферел вибрався на бруствер разом з номером обслуги, Бородою за прізвиськом. Старлей не маленький, а той взагалі гігант, у минулому коваль, захрипотів басом у відповідь:
– Зараз в морду тобі дам, а не ПЗМ-ку, забирайся нахер поки цілий!
Навколо почали вилазити з- під землі замурзані батарейці й приєднуватись до товаришів. Офіцер аж ніяк не очікував такого хамського відношення, розлютився:
– Дивіться, шановні, нас у п’ять разів більше, люди знервовані, наказів зупинитись можуть й не виконати, самі прийдуть розбиратись!
– То ти вже так заговорив!- У відповідь прошипів Борода,- розрахунок, бути в готовності привести гармату до бою. Подивимось, курва, хто тут пальцьом роблений.
Він не мав повноважень віддавати такі команди, але на візаві петиція подіяла.
– Мужики, в мене триста людей в полі, повна халепа, виходять з- під контролю, є панікуючи.
Тут вже вступився, представившись, Ферел:
– Пане, здихати не хочеться нікому, але в мене теж люди тут живі. Нам треба хоча б дві години, тоді й забирайте машину на здоров’я. Інакше – зась.
В прибульця альтернативи не було, тож опустивши плечі посунув до своїх.

Григорій Обертайло: Фрагменти з майбутньої книги «Скепсис»

Фрагмент3

Наданий на збори час минув. Ферел зазирнув до бліндажа. Готувався побачити там метушню та движняк, натомість підземелля зустріло його мертвою тишею: вдягнений в улюблені сині «треніки», та прикривши молочні залози камуфльованою футболкою, босий адепт паливно– мастильних матеріалів голосно вихропував серенади, склавши рученята на пупцю. Навколишній речовий розгардіяж не змінився, шмаття знаходилось непорушним, валяючись купками та пагорбками.
«Смердиш ти й так сам по собі, ще підпалену свічечку до кацапелок– то й буде справжній трупик»,– Подумав Сергій.
Чомусь піднявся настрій. Офіцер підійшов до групи бійців, що знаходились поруч з технікою. Відкликав у сторонку двох найбільш надійних, та віддав наказ:
– Хлопці, там у бліндажі лишився п’я… хворий Федорович, то в разі кіпішу хапайте його за шкарабарки, та закиньте до кузова. Врятуєте йому життя, то буде вам довічне пиво за рахунок старої перечниці– я свідок.
Черед декілька годин повернувся Красенко з гарматами й розрахунками. За стрілянину, що відбулася вночі, пояснив:
– Та це нова зміна заступила на блокпост. Необстріляні погранці під кожним кущем бачили вражину, то й нервували трохи.
Незабаром вилупився із криївки й Федорович, схожий на покусаного бджолами цапа. У повній формі, та заклопотаністю на брежневських бровах. Почав щось мекати у своє виправдання, але старлею вже було байдуже до того недоноска, якого він остаточно списав в утиль свого сприйняття конкретної людини як шанованої особи.

Григорій Обертайло: Фрагменти з майбутньої книги «Скепсис»

Фрагмент4

Розтяжка спрацювала з- за дрючка, впавшого з дерева від пориву вітра. Ферел звітувався про порядок на секторі й неспішно посунув до периметру, з тривогою прислуховуючись до поволі зростаючого шуму. Попереджень про пересування колони не було, ситуація незрозуміла. Дивно, але в голові старлея майоріли яскравими плямами лише дві чіткі думки: колона на дорозі, та цицькасті баби. Ну, гуркіт ще зрозуміло, але до чого тут баби?!
Дорога до своїх зайняла хвилин двадцять обережної, з зупинками, ходи. Чатовий, до якого підійшов Сергій, спокійно спав, скручений у позі ембріона й пускаючи слину. Ненависть до того галая промайнула в душі, але згасив її, добряче гепнувши гаспида по чоботях. Опудало підстрибнуло, почало хапати ротом повітря.
– Нишкни.- Тихенько вичавив з себе Ферел.- Слухай повітря й не спи, любителю гекатомб. Що з вами робити- не маю уяви. Радійте, що зараз не Друга Світова, інакше вже сьогодні б на трибуналі опинився, бісова душа!
Тим часом гул перетворився на закладаюче вуха ревіння. І начальство і бійці повиповзали зі своїх укриттів, стривожені загрозливими звуками. Всі споряджені, готові до бою та перелякані. По цепі передали наказ начальника артилерії знаходитись до команди на місцях, по розрахунках, в готовності висуватись до гармат й приводити їх до бою. Але поки що сидіти тихенько й не визначати своєї присутності.
Невдовзі виявилось, що рухалось з вісім танків у супроводженні декількох БМП. При чому колона пересувалась неорганізовано, чіткого командування нею не відчувалось. Метрах у п’ятистах від батареї дві машини- танк і БМП раптово зупинились, заглушивши двигуни. Артилеристів спостарігати вони не могли, навіть використовуючи середньої потужності тепловізори. Про прилади нічного бачення мова і не йшла- навколо суцільна темрява. Ферел до хрускоту пальців стиснув цівку автомата, ясно розуміючи, яка це слабенька зброя, а до гармат метрів сто п’ятдесят- двісті. А зі сторони дороги доносилась чиясь жвава п’яна гавенда, щиро насичена нецензурною лайкою. Сергій підібрався до командирів, що скупчились невеликою групкою за бруствером неглибокого окопчику. Про невідому колону ніхто нічого не знав. Але вона явно не могла бути сепарською, бо її давно б розчухрижили наші підрозділи першого ешелону.

Григорій Обертайло: Фрагменти з майбутньої книги «Скепсис»




Фрагмент5

Ферел вже більше півроку воював зі своїми людьми пліч– о– пліч, але не переставав дивуватись вибрикам окремих осіб, що намагались створити навколо себе ореол стабільності та солідності, не являючись такими по своїй суті.
Так, в один з днів відразу по від’їзду волонтерів, Сергій блукав по периметру. Підійшов до великого, та місцями пропаленого армійського намету, в якому приймали їжу бійці, та зберігались загальні припаси. Там серед ящиків та пакунків стовбичив якогось біса прапорщик, механік– водій. Не звертаючи на нього уваги, старлей почав копирсатись у привезених волонтерами речах в надії знайти щось для себе корисне. Нарешті надибав на велетенський ящик з цигарками, біля якого й застиг у позі кремлівського чатового, «прапор».
« Ба, яка знахідка!»,–Зрадів про себе Серий, в якого запас «кисневих паличок» добігав кінця. Хоч цигарки й були неякісні, та навіть огидливими на смак, але перебирати не доводилось, користуючись тим, що є, та дякуючи волонтерам за це.
Зраділий офіцер занурився у ящик, нишпорячи у його глибинах, та відшукуючи для себе що покраще, ніж армійські експерементальні цигарки, які набивались замість тютюну, певне, засушеним свинячим лайном.
– Так, можеш взяти собі один блок,– почув схвильований голос біля себе.
Прапорщик не зводив з Ферела очей, кусаючи варги, та інтенсивно жуючи собі щоки. Офіцера дещо обурив такий розклад:
– А ти що, перекваліфікувався тепер у начальника складу, що тут керуєш? Скількі мені треба, стільки й візьму,– відповів на петицію вояки, жрущого поглядом кожний блок, які Сергій один за одним виймав з ящика.
– Та мені пофіг, бери…
– Отож…
Щасливий володар п’ яти блоків коричневої смерті вийшов з палатки, згадавши пісні юності про «пачку сигарет», та зайвий раз пересвідчившись, що не все так погано, покрокував до бліндажа проводити ревізію запасів, та підтерти дупку за вічно молодим та вічно п’яним Федоровичем.
Трохи згодом дізнався ганебну інформацію про прапора, яка й пояснила його дивну поведінку в наметі.
Цей індивід, користуючись безкоштовними послугами пошти у зоні бойових дій, відправляв додому залишки волонтерської допомоги. Там його дружина або реалізувала, або залишала на господарстві халявні речі. Заповзятливий прапорюга примудрився відправити додому навіть два передніх колеса від трактора «Білорусь», незважаючи на сміх та презирство товаришів, ставлячи особисту вигоду вище честі.
Сказати, що деякі люди опускались до рівня тварин– значить образити останніх. Ні, людина має більш жвавий інтелект, тому і вчинки її мають судитись жорсткіше.

Григорій Обертайло: Фрагменти з майбутньої книги «Скепсис»

Українська соціальна мережа ukrainians

Фрагмент6

«БУМ»,- ніби за гуркотом двигуна вдалось почути старлею десь вгорі. Миттєво з кузова гарячково затарабанили по кабіні. Потім вже розповідали хлопці з розрахунку, що давно спостерігали блимання БПЛА, що підозріло крутився неподалік, але старт РСЗВ прогапили.
– Глуши двигун, до машини!- фальцетом проскрипів Сергій, – всі вліво, в посадку!!!
Сам вистрибнув з кабіни, оминати яку вже не було часу й рвонув прямо у кукурудзяне поле, прориваючись крізь сухі ріжучі стеблі й початки, шо гатили по грудях і обличчю. Пробіг метрів з п’ятдесят, й впав на землю, притиснувшись до неї кожною клітинкою свого тіла. Люди набували досвід миттєво й не помилились у той раз із висновками- у небі гепнула ракета «Смерча» з касетною бойовою частиною. Лишалось тільки чекати, коли смертельні сегменти долетять до землі й почнеться гаплик.
Ферел лежав на животі із закинутим за спину автоматом, охопивши руками зверху каску. Ось загупали перші розриви смертельного «коврика», що починав розстелюватись перед ним. Велетенська зграя думок промайнула в одну мить в голові, а осіла найгіркіша: « Невже отак доведеться відкинутись? Як загнаній тварині, яку захопливо й безпечно для себе розстрілюють мисливці на загінному полюванні? Не вбивши й навіть жодного разу не бачивши того ворога, та не відчувши на своїх іклах смаку його гнилої крові?». Перші вибухи забенькали до кілометру від Ферела. «Далеченько, може пронесе?»- майнуло у думках. Але тріскіт , нагадуючий розривання велетенської тканини, з нарощуванням темпу невблаганно насувався по фронту, щільно фаршируючи киплячим металом все навкруги. В голові й тілі Сергія не вистачало місця для почуттів, вони бились ніби поршні старого незмащеного двигуна на критичних обертах. Замружившись, дихаючи землею, за одну-дві секунди встиг пробубоніти скоромовкою разів з тридцять «Господи, спаси й сохрани, Господи, спаси й сохрани, Господи, спаси й сохрани!!!»… Коврик закінчився за декілька десятків метрів до старлея, безсило відхаркнувши в його сторону парою шматків металу, що неподалік зрубали голови кукурудзяним початкам. Полежав, почекав кілька хвилин, піднявся й попер до машини з думкою: «Дурним і новачкам завжди щастить, дякую тобі, Боже!».

Григорій Обертайло: Фрагменти з майбутньої книги «Скепсис»

Фрагмент7

Нерозумні ті, хто вважає ніби війна- то суцільна стрілянина, біганина. Ні. Більшість часу займає ТРИВОЖНЕ ОЧІКУВАННЯ. Неможливо сказати чого конкретно. Зазвичай ситуація може змінитись за долю секунди, перевернувши все таким чином, що змінить наступне життя докорінно. А варіантів подій просто безліч. Наприклад, зупинилась колона на дорозі, вистрибнули бійці «за малою потребою», а один застидався перед товаришами присідати на дорозі, й попер у кущики за узбіччя. А там заховалась у землі «ОЗМ-ка»(осколкова загороджувальна міна) кругової дії. Тож через секунду замість того, щоби спокійно рухатись далі колоні, після вибуху вже збирають того невдаху по частинам й тягнуть поранених до машин. І так постійно. Передбачити нічого неможливо. Згодом те очікування й виливається у запої, бійки і самогубства, бо механізмів реабілітації воїнів в нашій державі НЕМАЄ й напевне, будуть ще не скоро. Як і за совка, людину вважають за презерватив, щоб по використанню без співчуття й поваги викинути на смітник. Звіти якихось там служб, що відповідають за процеси приведення до ладу психіки солдат у цей період- паперова маячня, фікція, що не варта ефірного часу, за який ці особи звітують про свої досягнення у сфері тої допомоги. Халявна поїздка на відпочинок в умовний Трускавець ніколи не допоможе бувшому бійцю вилікувати мандраж при почутих розривах фейерверків, що незважаючи на заборону, запускають вдома імбецили; ненависть до усіх осіб чоловічого роду призовного віку, а особливо до володарів жирненьких пузяток й свинячих щічок. Також не допоможе знайти роботу, хіба саму непрестижну, бо мало хто хоче брати на зарплату потенційного психа й непередбачувану особу.

Григорій Обертайло: Фрагменти з майбутньої книги «Скепсис»

Фрагмент8

Світлим віконечком як завжди, стався приїзд волонтерів, що натягнули купу різного корисного добра. Ферел нажив собі невеличкого, але добрячого ліхтарика з купою батарейок, бо той, що мав, виявився занадто потужним. Також з ящика, заповненого лахміттям, видобув светр, в якого відрізав високий комір, та натягував на шию замість тактичного шарфу, бо той при енергійних рухах головою у різні сторони збивався та дратував, пропускаючи холод до шкіри. Про цигарки, італійську каву та безліч різного роду продуктів мова навіть не йшла, бо того добра браття як завжди навезли досхочу. Батарейці щиро дякували за таке добре відношення до них усіх тих людей, що як тільки могли допомагали бійцям.
Але найбільше вразили офіцера листи від дітей, які бажали солдатам повернутись пошвидше додому живими та здоровими. Він перечитав всі, що тільки попали йому до рук. Один, який найбільше зворушив серце старлея, він проносив у кишеньці флісової курточки до кінця війни. Цей лист підтримував вояка у важкі періоди, та надавав наснаги й бажання вижити у цій тотальній психушці, нагадував йому про важливість праці, яку він виконував для всієї країни та наступних поколінь свого народу, ставив його у одну ланку з усіма воїнами, що в різні історичні періоди ризикували та клали своє життя заради найважливішої цінності– ВОЛІ! Цього листа Ферел знав напам’ять, але постійно звертався до слів маленької невідомої дівчинки:
Я люблю свою Україну!
Захисти мене.
Повертайся живим.
Вераніка Ш. 10 лет.
На тлі послання було намальоване зображення дівчинки у вишиванці біля кущика калини.
Але це не були ще всі чудові речі, які привезли волонтери. СОБ не міг повірити у те, що йому вони зафондували на час війни спеціальний прилад у вигляді грубенької та величенької рації з екраном. Функції іноземної штучки включали в себе повністю всі обчислення, які мав проводити артилерійський офіцер на бойовій позиції. До комплекту також входила маленька портативна метеостанція, що замінювала людину, споряджену купою прадавньої апаратури сумнівної якості та функціоналу.
Для Сергія кодою у волонтерський подарунковій симфонії виявилась тимчасова передача в батарею невеликого, але на свій розмір потужного…ТЕПЛОВІЗОРА! І то був дійсно царський дар. Ферел із затамованим подихом взяв до рук чарівний прилад. Де стояв, там і відразу почав вивчати до нього інструкцію, аби не дай Бог не пошкодити дорогущу річ, тим більше що в руках тримав таке взагалі вперше.
Ввечері перевірив його здібності, та взагалі очманів від можливостей сучасної техніки.

Григорій Обертайло: Фрагменти з майбутньої книги «Скепсис»

Фрагмент9

На сході темніє набагато раніше ніж на заході країни, ранок теж швидше квапиться в гості. Під відкритим небом, на ямках й каміннях недолугий карематик не спасав. Батарея віддала свої намети тим, що повернулись з кошмару, тому ночувала просто неба. Втома- таки брала своє, накрив важкий чутливий сон.
Гул! Гул!! ГУЛ!!! Ніби реактивні літаки на малій висоті. Розрив, розрив, ближче, розрив! Ферел перевернувся на живіт, крадькома почав озиратись, миттєво прийшовши до тями. Нічого не розумів, але ясно, що ситуація нештатна. У четвертій ранку вже достатньо світла, аби помітити у небі широчезні білі смуги- « Холера, це ж не літак, і що за розриви, від яких земля дала по ребрах?»- майнуло в думках.
– Ховайтесь по ямах, нікому не вставати !- істерично волав хтось.
Гармидер тривав десяток-другий хвилин. Але згодом люди поступово заспокоїлись, збираючись по підрозділам. Сергій відшукав СОБа Красенко.
– Що це за херня була?- Запитав.
– Не знаю, але дуже схоже на «Ураган». Для «Граду» засильне, для «Смерча» заслабе . Гримнуло приблизно у кілометрі від нас.
Підійшов розгублений командир батареї. Спробували викликати на зв’язок начальника артилерії з командиром дивізіону, але шановне панство після вчорашньої зустрічі з товаришами пропало разом з кунгом у невідомому напрямку, віднесене алкогольними крильцятами. В ефірі тиша. На визначеній частоті по черзі викликали, викликали тих «господ», щоби вони дали хоча загальну інформацію про навколишні події, бо ж вилупки мали вже який- неякий бойовий досвід. З пів- години шарпали рації, нарешті СОБ не витримав, заревів в ефір:
– Командиру дивізіону! Щербан, суко, не подивлюсь на закон і посади, мудак, або відповідай, або як вилупишся, шльопну перед строєм, гнида! Виблядки, вийдіть на зв’язок!
У відповідь– тиша. Начальство забило на підлеглих. Кітка кинула котенят, нехай товчуться як завгодно.

Григорій Обертайло: Фрагменти з майбутньої книги «Скепсис»

Автор запрошує коментувати його працю на сторінці у Facebook


Снимали с живых кожу: как русские фашисты казнили наших солдат (фото 18+)

 

Людям со слабой психикой даже не открывать. Из жизни упырей (18+)

 

Терористи з росії і їх холуї з Донбасу знущаються над тілом вбитого Героя. Відео 18+




ПОДЕЛИТЬСЯ

:
63 queries in 0,865 seconds.