Гетьман Іван Виговський і перемога під Конотопом

206
  • 16
  •  
  •  
  •  
  •  
  • 10
  •  
  •  
  •  
    26
    Поделились

Україну охопила у другій половині ХVII століття ситуація, названа «Руїною», що уподібнювала погану шахову партію, у якій нема добрих ходів. Шахівницю заполонили пішаки, котрі прагнули стати фігурами, рвалися в дамки, королі.

Гетьман Іван Виговський і перемога під Конотопом

Взаємне поборювання, інспіроване ззовні, призвело 1686 року до поділу України на Правобережжя, підвладне Польщі, та Лівобережжя — Московії. У цій та подальшій бездержавності України губилося, затиралося ім’я теоретика й практика Звитяжця під Конотопом …«Прийдіть сюди, мої брати,// В село Руду, в дуби і трави,// Щоб далі стяг наш понести,// Стяг незалежної держави». Це куплет iз вірша Дмитра Павличка, написаний під враженням подвижницької роботи Героя України, незабутнього Бориса Возницького в селі Руда Жидачівського району Львівської області у пошуках артефактів великого роду Виговських, що мали тут маєток, створення музею найвидатнішого його діяча гетьмана Івана Виговського.

Музей, пам’ятник, інші сучасні символи нагадують про гетьмана; навіть якби їх не було, наявні штучні оборонні залишки, розкішна рослинна територія з понад 300-літнім дубом, враженого громовицею, випромінює незбагненну енергетику, яка вперто навіює, що ми на місці якоїсь меморіальної аури.

У пошуках останків гетьмана

Вагомою підставою навідатися у село Руда останньої червневої неділі було 625-річчя від першої писемної згадки про село, котре колись мало статус містечка, та 360 років, як об’єднані сили під керівництвом гетьмана Івана Виговського перемогли московські війська 28-29 червня (8-9 липня) 1659 року під Конотопом.

Власне, остання дата наснажила на проведення другої Всеукраїнської конференції «Витоки та становлення козацького руху на етнічних землях України». В її організації взяв активну участь Львівський торговельно-економічний університет, ректор Петро Куцик та проректор і заступник голови Наукового товариства імені Шевченка Степан Гелей, які забезпечили видання матеріалів конференції, доповнили концертну частину хором «Мрія» та ансамблем бандуристок. Подбав про належне проведення конференції голова місцевого самоврядування Іван Оліяр, йому сприяло реєстрове козацтво. Доречним була вікторина зі школярами щодо знань про Виговського, його тріумф і драму.

История которую прятали совдепы. Поход Сагайдачного на Москву

Директор музею Степан Ревуцький інформував про історію створення закладу, що є філіалом Львівської національної галереї імені Бориса Возницького, з’ясовував низку невирішених питань передусім пошуків останків гетьмана. На думку археолога Василя Рудого, вони можуть бути під церквою Різдва Пресвятої Богородиці, яка споруджена згодом; їх можна виявити новітніми електронно-магнітними засобами, але для цього потрібні великі гроші.

Про гетьмана Івана Виговського (1657-1659 рр.), його місце в історії, впливи на тодішнє й сьогоденне життя України заявили 46 авторів у 32 доповідях. Переважно це досвідчені науковці з різних регiонiв України, в тому числі львів’яни, доктори наук, професори Степан Гелей, Богдан Якимович, Василь Лизанчук, Михайло Гнатюк, Петро Шкраб’юк, Михайло Глушко та інші.

Серед учасників конференції був і автор цих рядків. Він торкнувся питання про козацтво як феномену історії України, що веде в глибину віків, оповите міфами, легендами та реальними вчинками, які мали історичне значення не тільки для України. Козацтво — збірна назва, вона цікавила багатьох дослідників, маємо численні припущення. Проте козацтво — це сукупність окремих індивідуумів, особистостей, зв’язних кілець, на яких тримається цей унікальний ланцюг нашого національного подвижництва.

Особливою ланкою у цьому ланцюгу є Іван Виговський. Він єдиний iз гетьманів, хто зробив найрішучіший крок у реалізації популярного нині гасла «Геть від Москви!».

Гетьман Іван Виговський і перемога під Конотопом
Барельєф на стіні Музею гетьмана України Івана Виговського у селі Руда. Фото з сайта ua.trip-impressions.com

Іван Виговський звинуватив Москву в порушенні Переяславської й інших угод

За походженням Іван Виговський — український шляхтич з Овруцького повіту на Київщині, здобув освіту в Києво-Могилянській академії, був на польській старостинській службі у Луцькому, потрапив у полон до татар під час поразки польсько-магнатського війська на Жовтих Водах (1648 р.). Викуплений Богданом Хмельницьким, І. Виговський став найближчим його соратником, генеральним військовим писарем, виявляв блискучі дипломатичні здібності. Отримавши гетьманську булаву на Корсунській раді, він узявся за реалізацію задуму свого керманича Богдана — звільнити Україну від Москви, розгромив її ставлеників запорізького кошового Якова Барабаша та полтавського полковника Мартина Пушкаря влітку 1658 року.

Пошук союзників у боротьбі з підступною Москвою привів до укладання осінню того ж року в Гадячі договору з Польщею. Його суть у створенні федерації рівноправних держав — Польщі, Литви та України. Останню репрезентували Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства під назвою «Велике Князівство Руське», на його чолі мав бути гетьман, затверджений королем, якого обиратимуть три держави.

15 августа 1920 г. Войско Польское Пилсудского одержало победу над ордой большевиков Тухачевского

Договір передбачав окремі міністерські уряди, послів до спільного законодавчого сейму, судовий трибунал і скарб, окрему монету, армію, відкриття двох університетів, а також колегій, гімназій, друкарень; православ’я зрівнювалось у правах із католицизмом, у спільному сенаті мали засідати православні митрополити та єпископи. Заборонялося перебування польського і литовського війська в Україні, будівництво унійних церков і монастирів. Українським творцям договору, автором якого був головним чином відомий діяч Юрій Немирич, не вдалось прилучити Волинське, Белзьке, Руське і Подільське воєводства до Князівства.

Польський сейм затвердив Гадяцький договір, але він не став реальністю, був скептично сприйнятий низкою вчених, проте є і такі, що оцінюють його як українську національну програму, величну пам’ятку Козаччини та державницької думки України. Той договір, пише видатний історик Наталія Полонська-Василенко, стояв вище від рівня понять тогочасного суспільства, навіть його еліти, старшини; що вже говорити про рядове козацтво, селянські маси, які піддалися пропаганді, вбачаючи в ньому утвердження польсько-шляхетського панування, чим скористалася Москва, розпочавши наступного року воєнну авантюру проти України.

Іван Виговський вдався до практичної реалізації задуму, звернувся до європейських дворів iз маніфестом, у якому звинуватив Москву в порушенні Переяславської, інших угод та підтримці заколотників. Залучивши допоміжні сили поляків, німців і татар, він розгромив царську армію під Конотопом, де загинуло або потрапило полон 30 тисяч її вояків, у тому числі «цвіт московської кінноти», кілька воєвод. Удар був такий тяжкий, що жах напав на Москву, цар вийшов у жалобній одежі до народу і звелів укріплювати столицю земляними валами від можливого наступу козаків.

На жаль, успіх під Конотопом не був розвинутий. У запіллі почались заворушення, повстання проти гетьмана старих полковників, які воліли бути під царською рукою; кошовий запоріжців Іван Сірко подався на бусурман у Крим, змусивши татарську кінноту покинути козацькі загони Виговського. Ідеалізований та харизматичний Сірко, який називав гетьмана не інакше, як «собака», не мав сталої політичної позиції i більше зашкодив визвольній боротьбі, ніж приніс користь.

«Богом війни» тепер, у гібридній війні, став… телевізор

Перемога під Конотопом стала початком падіння Івана Виговського, змусила його віддати булаву, повернутися в Польщу, де отримав Київське воєводство, а 1664 року розстріляний, до слова, своїми, за їхнiм доносом і вироком польського суду як зрадник. Пекуча та повчальна історія.

Україну охопила у другій половині ХVII століття ситуація, названа «Руїною», що уподібнювала погану шахову партію, у якій нема добрих ходів. Шахівницю заполонили пішаки, котрі прагнули стати фігурами, рвалися в дамки, королі. Взаємне поборювання, інспіроване ззовні, призвело 1686 року до поділу України на Правобережжя, підвладне Польщі, та Лівобережжя — Московії, підпорядкування Київської церкви московському патріарху.

У цій та подальшій бездержавності України губилося, затиралося ім’я теоретика й практика Звитяжця під Конотопом, воно не знайшло належної та об’єктивної оцінки в козацьких літописах, працях окремих істориків ХIХ ст., не говорячи про російсько-імперських, совєтських учених від ідеології, для яких усі гетьмани, за винятком Б. Хмельницького, були «ізменніками». Серед наших, українських, критиків Івана Виговського опинився і Михайло Грушевський. Цікаво, що видатний історик не взяв нічого повчального з чужих політичних помилок для себе як голова Центральної Ради.

Всі три «російських» богатиря, виявилися українцями

Відсутність рішучої державницької позиції, міжусобиці викинули на «шахівницю пішаків» різних анархістських, отаманських мастей, що сприяли тим же сусідам на сході й заході, аби Україна як незалежна держава не відбулася.

І все ж викреслити ім’я Івана Виговського з пам’яті народної не вдалося, про що свідчать автори державницького історіографічного напряму Дмитро Дорошенко, Наталія Полонська-Василенко, Богдан Крупницький, Іван Крип’якевич та ін. Авторитетний діяч В’ячеслав Липинський писав: гетьман, «незважаючи на зроблені ним політичні помилки, останеться все одним із найбільш освічених, найбільш патріотичних державних мужів України».

Гетьман Іван Виговський і перемога під Конотопом
Прижиттєвий портрет гетьмана Івана Виговського. Автор невідомий

ДЕНЬ КАЛЕНДАРЯ

Донині в Україні не існує офіційно визначеного дня вшанування героїв Конотопської битви. У датах нового і старого календарних стилів частина істориків, як найприйнятніший варіант, називає 9 липня.

Зазвичай запроваджує відзначення того чи іншого особливого для країни дня своїм указом президент.

ІЗ ІМЕНАМИ ДОСТОЙНИКІВ

Нагадаємо, президент України Петро Порошенко на початку травня підписав указ щодо присвоєння почесних найменувань трьом бригадам ЗСУ.

58-ма окрема мотопіхотна бригада віднедавна — імені гетьмана Івана Виговського, українського військового, політичного і державного діяча, гетьмана Війська Запорозького. 57-й окремій мотопіхотній бригаді (її у 2014 році створено на базі 1-ї спеціальної бригади територіальної оборони в місті Кропивницький) присвоєно ім’я Костя Гордієнка, який був кошовим отаманом Запорізької та Олешківської Січі, сподвижником гетьмана Пилипа Орлика. У 1709 році відкрито виступив проти московської окупації України та разом із запорозькими козаками підтримав гетьмана Івана Мазепу у боротьбі з окупантами.

Предки московитів ніколи не жили на древньоруських землях

26-та артилерійська бригада (базується в місті Бердичів Житомирської області) нині — імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича, офіцера-артилериста, який на початку Української революції 1917-19 років сформував та очолив артилерійський підрозділ у складі корпусу Січових стрільців. Він брав активну участь у боях із червоногвардійськими частинами, які рвалися до Києва, а в березні 1918 року визволяв місто від російсько-більшовицької окупації. У 1919 році, будучи командиром гарматної бригади Січових стрільців Дієвої армії УНР, брав активну участь у всіх бойових операціях Армії УНР. Роман Дашкевич є одним із засновників сучасної української артилерії.

(Друкується зі скороченнями).

Володимир Бадяк, доктор філософії в історичних науках, професор; опубліковано у виданні Україна молода


Загрузка…

ПОДЕЛИТЬСЯ

:
64 queries in 0,877 seconds.