Фільм про Василя Стуса «Заборонений»

519

Українська UK English EN Deutsch DE Français FR Беларуская мова BE Nederlands NL Русский RU
+++ в карму за репост

В Україні завершилося виробництво фільму про Василя Стуса «Заборонений», який минулого року став причиною полум’яних суперечок у соцмережах. Як повідомляє «Держкіно», на широкі екрани стрічка вийде 5 вересня.

Про це йдеться у публікації  ВВС  «Скандальний фільм про Стуса дозняли. Чи залишили сцену з Медведчуком?»

Фільм про Василя Стуса "Заборонений"

Скандал

«Заборонений» — стрічка режисера Романа Бровко, яка розповідає про останні роки життя Василя Стуса, його боротьбу з системою та спроби опублікувати свою останню збірку віршів, яку він намагався передати з тюрми на волю.

У початковій версії сценарію містилася сцена із адвокатом поета, а нині впливовим українським політиком Віктором Медведчуком. Проте минулого року з’ясувалося, що цю сцену зі стрічки вирішили прибрати. Соцмережами одразу ж поповзли чутки, що це сталося не просто так, а на прохання самого пана Медведчука. Продюсер стрічки Артем Денисов це заперечував і запевняв, що сцену суду вирізали виключно через необхідність скоротити хронометраж фільму. Однак попри такі пояснення, багато хто сприйняв їх як звичайне виправдання. У соцмережах навіть виник флешмоб #МедведчукМиНеЗабули, користувачі вимагали, щоб до стрічки повернули вирізану сцену. Ці заклики не лишилися непоміченими, і автори стрічки зрештою пообіцяли, що сцену, про яку йде мова, все ж дознімуть.

Голова Державного агентства з питань кіно Пилип Іллєнко сьогодні підтвердив, що роботу над стрічкою завершено, і фрагмент із паном Медведчуком у ній є.

Очікується, що фільм «Заборонений» вийде на екрани 5 вересня.

Віктор Медведчук — український політик, якого ще з часів президентства Леоніда Кучми називали «сірим кардиналом» української політики і «кумом Володимира Путіна» — має менш відому широкому загалу сторінку у своїй біографії.

Випускник юридичного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка, Віктор Медведчук наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років був призначеним державою адвокатом у процесах проти українських поетів Василя Стуса і Юрія Литвина.

Причому сам Василь Стус, за деякими свідченнями, від адвоката Медведчука відмовився, а Юрій Литвин у своєму останньому слові у якості підсудного казав: «Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації».

Дисидент Євген Сверстюк також згадував: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольсько-агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою».

Аналiз судового засiдання

Медведчук би хотів це стерти з своєї біографії, бо уже десятиліттями йому згадують його «Кваліфікацію його дій (стороною обвинувачення) я вважаю вірною», — пише  Mariana Pietsukh у Facebook. На фото скриншот з архіву судового засідання, який для Стуса завершився фактично смерним вироком (бо він не витримав повторного заслання).Фільм про Василя Стуса "Заборонений"

Зважаючи на реакцію Медведчука на епізод у ще не знятому фільмі про Стуса, це його дуже болюча точка. Значить по ній треба знову і знову бити. Знову і знову.

Ось дуже скорочений зміст того судового засідання, яке в архівах аналізували адвокати Роман Титикало та Костін Ілля, які оцінили роботу Медведчука у цій справі як «порушення адвокатом прав клієнта на захист».
(Весь аналіз тут https://www.pravda.com.ua/cdn/graphics/2016/08/stus/)

Стуса звинувачували в тому, що він вчинив дії з виготовлення, зберігання і розповсюдження «з метою підриву та ослаблення радянської влади ворожої літератури, що порочить радянський державний і суспільний лад».

Саме з цією кваліфікацією і був згодний Медведчук.

«О 10 ранку 29 вересня 1980 року розпочався судовий розгляд справи в Київському міському суді на вулиці Володимирській. Процес відбувався в закритому режимі, на засідання не допустили навіть дружину Стуса Валентину Попелюх

По суті, свій захист Стус здійснював самостійно. Він заявив відвід всьому складу суду. Посилався на те, що радянський суд за визначенням не може розглянути його справу об’єктивно. «Я вимагаю, щоб у судове засідання мали доступ представники зарубіжної і радянської преси, а також ті особи, які хочуть бути присутніми у судовому засіданні».

Цілком справедливі вимоги. Якою ж була реакція адвоката Медведчука? Він не підтримав ні заявлений відвід, ні клопотання підзахисного, а натомість заявив, що покладається «На розгляд суду».

Стус, вочевидь, розуміючи, що адвокат Медведчук його захищати не буде, заявив: «Я відмовляюсь від адвоката Медведчука і взагалі від любого Радянського адвоката. Я вимагаю адвоката з міжнародної правової організації». Прокурор попросив відхилити клопотання Стуса щодо залучення адвоката з міжнародної правової організації, мотивуючи це тим, що така участь не передбачена радянським законодавством. І Медведчук з прокурором погоджується, відмовляючи Стусові в праві на захист міжнародними правниками, а щодо участі в процесі своєї кандидатури покладається на розсуд суду. «В першій частині я згоден з прокурором. А що стосується моєї участі у судовому засіданні — це право підсудного і я покладаюсь на розсуд суду»

Стус відмовляється давати покази, він обрав тактику мовчання та ігнорування, доки суд починає досліджувати матеріали справи – листи поета, його вірші, висновки експертизи, а також проводить допит свідків. І тут роль адвоката також є цікавою.

Зокрема, один зі свідків обвинувачення — Сірик Микола Іванович — стверджував, що начебто зустрічався з поетом у штрафному ізоляторі, коли той відбував попередній строк.

«Я пришол к выводу что Стус откровенный враг Советской власти…», — заявив Сірик, стверджуючи, що Стус йому говорив, «что украинцы хотят выйти из «оккупации» России. Стус предлагал вести против Советской власти террористические акты», «он призывал меня вести против Советской власти агитацию и пропаганду аж до террора, что все средства против Советской власти хороши»

Ці репліки викликали у Василя Стуса відверте обурення. «Сірика я не знаю, це провокатор. Я з ним не знайомий, я з ним ніколи й словом не обмовився».

Медведчук тим часом мовчить. Він не поставить цьому свідку жодного запитання.

Зате при допиті відомої представниці дисидентського руху Михайлини Коцюбинської, яка, звісно, дала позитивну характеристику Стусу, він запитає про те, як свідок може охарактеризувати політичні погляди Стуса, а також про вірші поета, які мають антирадянську спрямованість.

Ще більш яскравий та цікавий виступ свідка Кириченко Світлани Тихонівни: «Я не буду відповідати ні на які питання в цьому суді, який Стус не визнає чинним…». Головуючий одразу почав попереджати свідка про відповідальність за відмову давати покази, але і це не злякало свідка, вона відповіла: «Ніяких свідчень в цьому суді я давати не буду». Прокурор почав вимагати у суду порушити кримінальну справу відносно свідка, а захисник Медведчук знову заявив «Я покладаюсь на рішення суду».

Суд пішов в нарадчу кімнату та згодом оголосив ухвалу, якою порушив кримінальну справу відносно Кириченко С.Т. за ст. 179 КК УРСР.

Зрештою суд перейшов до стадії дебатів. Після виступу на стадії дебатів прокурора Армасова, який попросив для «особливо небезпечного рецедивіста» 10 років позбавлення волі та 5 років заслання (аркуш справи 306-307 том 6), — кульмінація процесу: слово надається захиснику Медведчуку

«Товариші судді!

Предметом судового розгляду, ось вже на протязі трьох днів являється кримінальна справа по звинуваченню Стуса Василя Семеновича в скоєнні злочинів, передбачених ст. 62 ч. 2 КК України та ч 2 ст. 70 КК РРФСР. КВАЛІФІКАЦІЮ ЙОГО ДІЙ Я ВВАЖАЮ ВІРНОЮ.

Але при винесенні вироку я прошу урахувати всі обставини, які характеризують особу підсудного, його відношення до праці, фізичний стан та стан здоров’я, всі ці обставини заслуговують уваги і потребують ретельного вивчення з Вашої сторони. Це пов’язано не тільки з вимогою закону але й з тим, що тільки враховуючи їх при обранні міри покарання ВАШ ВИРОК, винесений в нарадчій кімнаті, БУДЕ ОБГРУНТОВАНИЙ ТА СПРАВЕДЛИВИИ»

Можливості виголосити останнє слово суд Стусові так і не надав. У розписці, складеній дисидентом після ознайомлення з вироком читаємо: «Мені не дали виголосити своєї звинувачувальної промови т. зв. останнього слова, суддя заборонив мені говорити»

Стус вирішив вирок не оскаржувати — він не мав віри в радянські суди.

А також розумів, що цей вирок для нього фактично є смертним — адже він не витримає чергового багаторічного перебування в таборах».

Роботу Медведчука у цій справі правозахисники оцiнили як «порушення адвокатом прав клієнта на захист».



:
32 queries in 1,791 seconds.