Київ початку 1960-х на старих фотографіях центру столиці виглядає незвично. На місці знайомого сьогодні міського простору — будівельні майданчики, значно менше транспорту та інша забудова. Одним із головних орієнтирів уже тоді став готель «Україна», хоча в перші десятиліття своєї історії він мав іншу назву. До 65-річчя будівлі оприлюднили архівні кадри, на яких можна побачити не лише її будівництво, а й те, як поступово змінювалася центральна площа Києва. Висотку відкрили 28 вересня 1961 року під назвою «Москва». Проєкт створювала група архітекторів, яку очолював Анатолій Добровольський. Разом із ним працювали Борис Приймак, Віктор Созанський, Авраам Мілецький та Анатолій Косенко. Будівля з’явилася в період масштабної післявоєнної перебудови центральної частини міста і на багато років стала одним із її найбільш помітних архітектурних орієнтирів.
Від моменту відкриття змінилася і сама площа, і статус комплексу. Будівля пережила радянський період, проголошення незалежності, реконструкцію центральної частини Києва на початку 2000-х та події двох українських революцій. У 2001 році колишня «Москва» отримала сучасну назву, а у 2024 році держава виставила комплекс на велику приватизацію через електронний аукціон. Торги відбулися 18 вересня 2024 року за участю трьох претендентів. Стартова ціна перевищувала 1,047 млрд грн, однак у ході аукціону вона зросла більш ніж удвічі. Переможцем стало ТОВ «Ола Файн», кінцевим бенефіціарним власником якого є Максим Кріппа, а фінальна пропозиція компанії склала 2 511 777 888 грн без ПДВ. Після завершення процедури Фонд державного майна повідомив про повний розрахунок покупця за придбаний об’єкт.
Висотка могла виглядати інакше
Архівні фотографії будівництва дозволяють побачити центр столиці ще до появи звичного силуету над площею. На ранніх знімках помітні крани, незавершені конструкції та відкритий простір, який важко зіставити із сучасним Майданом. Проєкт майбутньої висотки створювали у 1950-х роках, коли підхід до радянської архітектури різко змінювався. Після початку кампанії проти так званих архітектурних надмірностей багато проєктів переглядали, відмовляючись від частини декоративних елементів. Ці зміни позначилися і на споруді в центрі Києва. У результаті реалізований варіант виявився стриманішим за ранні архітектурні задуми. Проте розташування на пагорбі зробило висотку добре помітною з центральної частини міста. Після відкриття вона швидко стала одним із постійних елементів київської панорами. Старі фотографії особливо цікаві тим, що показують цей процес поступово. Спочатку в кадрі домінують будівельні конструкції, потім з’являється завершена споруда, а навколо неї крок за кроком формується новий міський простір.
Разом із площею змінювалася ціла епоха
Коли висотку відкрили у 1961 році, нинішній Майдан Незалежності називався площею Калініна. У 1977 році вона стала площею Жовтневої революції. Сучасну назву центральний простір Києва отримав уже після проголошення незалежності України. Зміни назв добре відображають різні періоди історії міста, але фотографії показують і менш очевидні деталі. На них можна простежити, як збільшувалася кількість автомобілів, змінювалося вуличне освітлення, з’являлися нові вивіски, перебудовувалися пішохідні зони та сусідні квартали.
Ще один помітний етап припав на початок 2000-х. Після реконструкції площі тут з’явився Монумент Незалежності, а простір навколо набув значної частини рис, знайомих сучасним киянам. Якщо розташувати фотографії за роками, висотка над площею фактично стає нерухомою точкою відліку. Навколо змінюється місто, транспорт, архітектура та оформлення вулиць, тоді як сама будівля дозволяє легко визначити місце зйомки навіть на найстаріших кадрах.
Від міської панорами до подій на Майдані
Розташування безпосередньо над центральною площею згодом надало будівлі ще одного значення. Вона опинилася поруч із подіями, які стали важливими для новітньої історії України. У 2004 році на площі проходили масові акції Помаранчевої революції. Наприкінці 2013-го та на початку 2014 року тут розгорнулися події Революції Гідності. У цей період у будівлі працювали українські й іноземні журналісти, які висвітлювали те, що відбувалося в центрі столиці. Особливими стали дні протистоянь у лютому 2014 року. У приміщеннях надавали допомогу постраждалим, а частину простору використовували як тимчасовий медичний пункт. Тому на фотографіях різних років одна й та сама споруда постає в зовсім різному оточенні. На одних кадрах перед нею звичайне міське життя, на інших — багатотисячні зібрання та події, які згодом увійшли до підручників історії.
Приватизація стала ще однією зміною
Аукціон 2024 року відкрив нову сторінку в історії комплексу. За право придбати об’єкт змагалися три учасники, а фінальна ставка виявилася приблизно у 2,4 раза вищою за стартову. Крім 2,511 млрд грн вартості самого об’єкта без ПДВ, покупець мав сплатити понад 502 млн грн податку на додану вартість. Фонд державного майна після завершення розрахунків повідомив про надходження коштів. Разом із продажем були визначені умови подальшого використання комплексу. Серед них — збереження основного виду діяльності протягом встановленого приватизаційними умовами періоду. Для будівлі, яка десятиліттями перебувала у державній власності, продаж став суттєвою зміною. Водночас її місце в міському просторі залишилося тим самим — над центральною площею Києва, з якою вона візуально пов’язана вже понад шість десятиліть.
Старі фото зберегли Київ, якого вже немає
Ювілейна архівна добірка цікава не лише історією самої споруди. У кадр потрапили деталі міста, які давно зникли або змінилися настільки, що сьогодні їх складно впізнати. На фотографіях різних років видно інший транспорт, оформлення вулиць, фасади, освітлення та майже порожні ділянки там, де згодом з’явилася нова забудова. Особливо помітною різниця стає, якщо порівнювати ранні знімки із сучасними видами Майдану. Фактично перед глядачем проходять кілька поколінь одного міста. Спочатку — післявоєнний Київ, що активно перебудовується. Потім столиця останніх радянських десятиліть, місто перших років незалежності та Майдан після масштабної реконструкції. Саме тому архівні фотографії виходять за межі звичайної ювілейної хроніки. Вони показують, як одна знайома точка Києва змінювалася разом із містом і країною. За шість із половиною десятиліть площа отримала нове ім’я та зовсім інший вигляд, а висотка над нею залишилася одним із небагатьох орієнтирів, за якими на старих кадрах одразу можна впізнати центр столиці.
